Досвід Японії буде використано для створення нових програм UA: Суспільне

Досвід Японії буде використано для створення нових програм UA: Суспільне

Працівники UA: Суспільне повернулися з Японії, де протягом двох тижнів вивчали досвід створення освітніх програм японського суспільного мовника – компанії NHK. Про що дізналася команда Суспільного під час поїздки та як можна застосувати іноземний досвід в Україні, розповіла генеральна продюсерка просвітницького напряму Національної суспільної телерадіокомпанії України Тетяна Кисельчук.

– Що входило в програму вашого візиту до Японії?

– Можу сказати, що це була найбільш корисна робоча поїздка в моєму житті. У Токіо наше стажування було зосереджено на дитячих програмах. Спочатку ми дивилися програму, а потім дізнавалися, як її створюють: слухали лекції, були на зйомках в студії, в апаратних. Потім поїхали в Осаку, де більше звертали увагу на програми з інклюзивністю. Вразила одна з таких програм, яку ведуть люди з інвалідністю. Один ведучий хворий на церебральний параліч, друга – дівчина без рук і ще одна – хвора на розсіяний склероз. Разом із ними програму веде людина без інвалідності – популярний у Японії шоумен. Найбільше дивує те, наскільки всі ці люди з інвалідністю невимушено себе поводять, посміхаються, навіть коли говорять про якісь важливі речі. Зовсім не так, як в Україні, де традиційно, коли йдеться про людей з інвалідністю, їх одразу починають жаліти. Але жаліти нікого не треба, навпаки – мова про те, що всі люди різні, проте рівні.

Але варто звернути увагу, що японський суспільний мовник не досяг би такого результату без інфраструктурного розвитку загалом. Усі переходи, ліфти, пандуси в японських містах – все зроблено доступним для людей з інвалідністю. Робота держави з розвитку інфраструктури, японська ввічливість узагалі, а також зусилля суспільного мовника, компанії NHK, роблять можливим нормальне існування в суспільстві людей з інвалідністю.

– Які особливості створення японських дитячих програм?

– В Японії дитячих програм дуже багато, і більшість із них спрямовані на розвиток абстрактного мислення дітей. Якщо порівняти з Україною, в нас у вихованні дітей більше наративу, більше менторства. У японців це простіше, доступніше, більше схоже на гру.

Наприклад, в одній із таких програм, назву якої можна перекласти як «Ось ця крамничка», розповідають про фізичні закони. Це виглядає так: ведучий стрибає на великому гумовому м’ячі й співає пісеньку про силу тяжіння, в якій пояснює. чому він впаде з цього м’яча. Потім він опиняється на дошці для серфінгу й у тій самій пісні розповідає, як втримати рівновагу. Нарешті він заходить до крамнички, де на стіні висить картина відомого художника із зображенням морської хвилі, і, відштовхуючись від серфінгу, ведучий розповідає дітям ще й про цього художника. Таких прикладів ненав’язливої передачі інформації ми побачили дуже багато.

– Що з того що ви дізналися про роботу японського телебачення, можна втілити для розвитку українського суспільного мовлення вже зараз?

– Нас дуже вразило, що в кожного члена знімальної групи в Японії є такий собі мануал – невеличка книжечка з розпорядком конкретної програми. Вони будь-яку програму записують у режимі прямого ефіру – настільки налагоджена співпраця, що кожна людина на майданчику і в апаратній у кожну секунду знає, що вона має робити. Я зрозуміла, що значну частину свого робочого часу зараз буду витрачати саме на те, щоб розробити стратегії та прописати алгоритми для наших програм. Створимо подібні мануали й випробуємо їх на одному з наших проектів.

– Чи є в Японії якісь особливі умови, які не дозволяють нам використовувати їхній успішний досвід?

– Треба враховувати, що суспільний мовник Японії існує вже 90 років. Для них деякі речі склалися вже давно і є природніми. Тому, наприклад, щодо злагодженості роботи, ми не можемо робити так само, як японці, а повинні знаходити власні шляхи вирішення цих питань.

– На своїй сторінці у Фейсбуці під час поїздки Ви писали про те, що вражені особливостями японської культури. Розкажіть детальніше, що мали на увазі?

– Йдеться про багато речей, незвичних для українців. Наприклад – економне, ергономічне ставлення до простору. Якщо двоє японців заходять у кав’ярню, вони сядуть за столик для двох. У нас, якщо двоє приходять, то сідають за величезний диван для цілої компанії. Це ніби дрібниці, але разом вони становлять культуру повсякденного життя, чого нам часто не вистачає. У ранковому шоу, яке ми збираємося скоро запустити на Суспільному, ми хочемо багато говорити саме на цю тему.

– Які плани подальшої співпраці НСТУ з японським суспільним мовником NHK та агентством міжнародного співробітництва Японії JICA?

– Приблизно за два тижні на Суспільне вкотре приїде японська делегація, щоб три тижні працювати тут. Це буде продовження співпраці з проекту «Додолики», створення програми про інклюзивність зі спортивним відділом, а також робота з технічним відділом зі створення нової сучасної апаратної.

Також ми хочемо податися на японську міжнародну телевізійну премію, яку свого часу вигравали такі проекти, як «Вулиця Сезам» і «Телепузики». Хочемо подати кілька програм, серед яких будуть «Додолики» та «Лайфхак українською». Сподіваюся, що зможемо потрапити в перелік номінантів. Це дасть можливість відправити в Японію ще одну делегацію і продовжити вивчати надзвичайно корисний досвід японського суспільного мовника.

Джерело: UA: Суспільне мовлення

Оставить комментарий