Сексуальну освіту дітей потрібно розпочинати з трирічного віку. В цьому переконана членкиня Європейської асоціації психологів-сексологів, тренерка-експертка Громадської організації «Міжнародна школа рівних можливостей» Яніна НЄМАЯ. На її думку, це може значною мірою захистити підростаюче покоління від сексуального насильства та експлуатації – тих проблем, які на сьогоднішній день дедалі більше загострюються. Ми говоримо з нею про специфіку сексуальної освіти та про готовність суспільства до її впровадження.

– Чому спеціалісти говорять сьогодні про необхідність сексуальної освіти дітей у школах? Яка її мета?

– Сьогодні, коли дитина приходить у перший клас та вміє писати-читати, а деякі – вже знають дві мови  і навіть ведуть свій блог у соцмережах, ми кажемо, що вони швидко розвиваються. У 12 років дитина вже має свій маленький бізнес, і ми також радіємо її просуванню. Так от, сексуально діти  також розвиваються набагато швидше, ніж у попередні часи. Але, на жаль, знань на цю тему вони не мають. А доступ до Інтернету є, і вони його добре опановують. Біда в тому, що в Інтернеті нема адаптованої та правильної інформації для сексуального виховання дітей. Якщо є, то дуже мало. А потрібна система освіти.

Сьогодні школа ніби й готова це робити, ніхто з учителів не заперечує. Але школам потрібна директива, документ Міністерства освіти, який дозволяв би їм здійснювати таку роботу.

На жаль, через сексуальну неосвіченість діти нерідко стають жертвами насильства на сексуальному ґрунті, потерпають від булінгу, хоразменту та  інших неприємних речей, тому що не готові відповідати на такі виклики, захищати власні межі.

З якого віку потрібно починати сексуальну освіту дітей? У якій формі?

– Коли народжується дитина, вона вже має інтелект, має емоційність. І має сексуальність, це передбачене «заводське налаштування», з яким вона житиме. Виховуючи дитину, ми виховуємо і її сексуальність. І коли говоримо їй, що у неї таке тіло, такі руки, такі очі, то йдеться про прийняття. Коли навчаємо дитину виставляти межі, не дозволяти комусь себе торкатися, то це також про сексуальність.

Мені здається, що правильний вік для початку сексуальної освіти – це 3 роки. В цей час дитині потрібно не повідомляти якусь інформацію про те, як вона з’явилася на світ, а дати їй розуміння, що тема сексу – не заборонена. Щоб дитина з трьох років знала, що про це можна розмовляти з дорослим, це така ж тема, як і будь-яка інша: можна обговорити з мамою погоду, природу, машину, а також і свої якісь питання, пов’язані з сексом. З віком можна буде порушувати й складніші питання на цю тему.

У якій формі – це теж дуже важливо. Ми, на жаль, думаємо, що говорити з дітьми про секс – це відтворити сторінку з Вікіпедії: сідай, Васю,  ми зараз тобі все розповімо. Ні, це бесіда, про це не лише важливо розповідати, але й дуже важливо слухати, ставити запитання, дізнаватися думку дитини. Це довірлива бесіда дорослого й дитини.

– Чи має сексуальна освіта дітей бути обов’язковою?

– Якщо людина не хоче чогось робити, я вважаю, її примушувати не можна та немає сенсу. З іншого боку, якщо Міністерство освіти ухвалить рішення про те, що такий урок чи факультатив у школі повинен бути, то з цього моменту він стане обов’язковим, і тоді це вже не обговорюється.

Моя думка – це важливо та потрібно.

Хто повинен розробити програми сексуальної освіти для школярів?

– Насамперед це питання фахівців. Думаю, що має бути якась синергія між медиками, які займаються питаннями сексуальності, психологами, педагогами. Бо тут усе замішано: і анатомія, і фізіологія, і психологія, і емоційний інтелект. Треба врахувати й те, як на таке виховання дивляться батьки. Приміром, мені доводилося обговорювати тему сексуальної освіти з татусями, які є представниками християнської організації, вони дискутували про те, як і про що можна говорити дітям і в якому віці. Вони мають свою особливу думку з цього питання. Про це також не потрібно забувати.

– Така програма має бути розрахована на разове факультативне заняття чи на курс навчання?

– Я думаю, що це має бути програма, розрахована на цілий курс. Зрозуміло, що не такий, як хімія чи географія, який вивчають двічі-тричі на тиждень. Але водночас не одинична, не разова акція, а курс, розроблений для кожного віку окремо. І факультативно або в шкільній програмі він має викладатися. Напевне – не часто. Наприклад, раз на тиждень, а, можливо, – раз на місяць.

– Як ви вважаєте, такі заняття повинні проводитися в змішаній аудиторії чи для хлопчиків і дівчаток – окремо?

– Вважаю, що програма має бути по-своєму унікальною та написаною таким чином, щоб включати й спільні уроки (чи факультативи) і окремі. Я думаю, що навіть хлопчикам, приміром, не зайве буде розповісти про те, як діє дівочий організм, але тільки при дівчатках цього робити не варто.

– Яких фахівців треба залучати до проведення такого навчання? І чи є достатня кількість таких спеціалістів в Україні?

– Таких фахівців сьогодні в Україні вкрай мало. Так, у нас є психологи-сексологи, у нас багато педагогів, але для того, щоб викладати цей предмет, вони повинні мати не просто належну професійну підготовку, їм також необхідно буде пройти спеціальний курс навчальних семінарів про те, як викладати цей предмет. А для цього також потрібна своя програма, яку ще належить розробити.

Насправді питань багато й дуже непростих. Але ми все-одно змушені будемо їх вирішувати, і краще, якщо це не відкладати на непевну перспективу.

Чи готове українське суспільство до сприйняття таких змін? Коли вони можуть розпочатися?

– Є статистика, яка показує: більше половини українців вважають, що сексуальна освіта для дітей необхідна. Готовність суспільства дуже висока. Причому у дітей вона більша, ніж у дорослих, діти готові говорити на цю тему і вважають, що в ній є багато важливого та корисного для них.

В принципі, дорослі теж так вважають, але у них з’являються якісь сумніви, сором’язливості, тому що «нам про це в дитинстві нічого не розповідали» чи «ми якось без цього виросли». Тільки дорослі забувають, що коли ми зростали «без цього», не було жодних джерел інформації і діти про все дізнавалися переважно один від одного. А на сьогоднішній день є дуже велика кількість інформації, є багато відвертої реклами – дитина може навіть не шукати подібну інформацію, у неї в гаджеті просто з’являється «спливаюче» вікно. Якщо вона один раз на нього клікнула, то завтра у неї з’являться два таких вікна і так буде далі. Діти все одно стикаються з цією інформацією. І дорослі змушені зважати на такі реалії та замислюватися про те, як захистити своїх дітей. Просто більшість не розуміє, як на ці теми говорити і хто це повинен робити.

Багато батьків вважають, що було б краще, якби сексуальною освітою їхніх дітей займалися педагоги чи шкільні соціальні психологи,  тому що вони не лише знають, яку інформацію донести, але й розуміють, як це зробити. Діти також нерідко надають перевагу «урокам» учителів, тобто, більш формальному підходу, ніж спілкуванню з батьками на ці теми. Хоча все це дуже індивідуально.

У розмовах з батьками я стикнулася ще з одним дивним аспектом. Коли їм ставиш запитання, чи потрібно обговорювати з дітьми «це», вони майже завжди погоджуються. Та якщо їм пропонуєш: давайте ми зараз поговоримо про «це» з вашою дитиною, то тут ситуація конкретно змінюється.

– Як у питаннях впровадження сексуальної освіти дітей можуть допомогти громадські організації?

– Якщо школам потрібні дозвільні документи Міністерства освіти, то громадські організації можуть діяти в рамках своїх проєктів, власних ініціатив. Тому на даний момент саме громадським організаціям належить першість у сексуальній освіті.

Це не випадково: саме громадські організації дуже багато знають про негативні наслідки недостатньої сексуальної освіти. Організації, які працюють із дітьми-жертвами насильства, з дітьми, які потрапили до порноіндустрії, розуміють, що такою освітою необхідно займатися, і в силу своїх можливостей це роблять. І сьогодні громадські організації, соціальні служби – попереду педагогів.

Прикладом цьому може служити робота «Міжнародної школи рівних можливостей». Вона завжди була залучена до вирішення проблем, із якими діти стикаються не лише у реальному, але й у віртуальному житті. Зараз ця громадська організація за фінансової підтримки Посольства Федеративної Республіки Німеччини в Україні реалізує Проєкт «Захист прав дітей: АРТ-технології надихають». Велика увага в ньому приділяється необхідності впровадження в Україні сексуальної освіти дітей як важливого інструменту їхнього захисту від сексуального насильства та сексуальної експлуатації, інструменту, який дозволяє знімати табу з колись забороненої теми.

– Яким чином впровадженню сексуальної освіти може посприяти досвід інших країн?

– Складне запитання. Зазвичай мене запитують, що почитати, чий досвід подивитися. І я даю пораду: не дивіться й не читайте західних авторів. Не тому, що вони неправі, тому що їхній досвід настільки багатий та великий і вони вже пройшли такий шлях сексуальної освіти, що сьогодні, відкриваючи книжку, наприклад, німецького автора, у нашої української людини трапляються якісь інсайти. Мені здається, ми повинні дуже добре вивчити їхній досвід, але впроваджувати його – від тієї точки, з якої вони починали. Не так, як це виглядає сьогодні в Данії, а так, як це було в Данії 20 років тому. Бо, звичайно, сьогодні їхнє суспільство вже відкрите, вже готове про це говорити, а от 20 років тому вони починали з того, що впроваджували сексуальну освіту потроху. От і нам потрібно потроху впроваджувати. Тобто нам потрібен західний досвід, але досвід початку цієї роботи з дітьми. Ви уявляєте, що сьогодні у будь-якій школі в Голландії діти в першому класі відкривають підручники, де є завдання: намалюйте свої статеві органи. І вони малюють. Я бачила це на власні очі. Спробуйте нашому першокласнику запропонувати таке зробити на уроці. Може, першокласники це і зроблять, просто батьки втратять свідомість. Тому треба підходити до цього питання дуже акуратно.

– З чого ви пропонуєте розпочати?

– З підготовки дорослих до таких змін. Головна проблема в тому, що ми, доросле покоління, не маємо досвіду такого навчання. З нами ніхто в дитинстві про це не говорив. І, відповідно, нам дуже важко почати це робити. Тому що, як правило, ми відтворюємо досвід свого попереднього життя, досвід попередніх поколінь, а в цьому питанні ми такого досвіду не маємо. І фактично ми – піонери, нам доведеться розпочинати. Ми повинні навчитися говорити про це, вимовляти слова «секс», «презерватив» тощо, чого ми не вміємо. Але якщо ми зараз цього не зробимо, то наші діти також не матимуть такого досвіду, і цей нескінченний ланцюг ніколи не перерветься.

Ми дуже сильно слідкуємо за безпекою наших дітей. Якщо дитина впродовж години не відповіла на телефонний дзвоник, ми готові всіх ставити на вуха! А от про її сексуальну безпеку ми не думаємо. Тому що самі не готові. І фактично, якщо чесно, ми вчиняємо певну зраду стосовно дітей, тому що ось на цьому полі ми їх залишаємо без підтримки дорослих. А у них на цьому полі нуль досвіду. А у нас принаймні якийсь, але є, та ми боїмося про це говорити.

Тому, обговорюючи тему сексуальної освіти з різними людьми, я їм пропоную: давайте розпочнемо вже це робити, давайте нарешті насмілимося, бо дітям це вкрай важливо. По-перше, для них дуже важлива ця інформація як така, що може їх захистити. По-друге, дуже важлива довіра між дорослим та дитиною, котра зараз дуже сильно втрачається. І третє, це їм дуже важливо, тому що вони скоро теж стануть дорослими, теж стануть батьками і їм дуже потрібен досвід, коли дорослий може говорити з дитиною про секс.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

You may also like

Актуальне інтерв'ю

Наталія Козаренко: “Керувати мережею громадських приймалень легко, бо до її складу входять дуже мотивовані люди, професіонали та ентузіасти своєї справи”

Продовжуємо серію інтерв’ю з правозахисниками Української Гельсінської спілки з прав людини (далі – УГСПЛ) про ...

Leave a reply