Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених під час митного оформлення товару за тимчасовими митними деклараціями.

Суть справи

Двадцять другого квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/19498/19, адміністративне провадження № К/9901/30887/20, № К /9901/36627/20 , № К/9901/3054/21 (ЄДРСРУ № 96463426) досліджував питання щодо права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених під час митного оформлення товару за тимчасовими митними деклараціями.

Читайте також: Як ДПС блокує податкові накладні й позбавляє підприємців права на податкові кредити

Йдеться про правильність застосування судами попередніх інстанцій пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункт 201.12 статті 201 ПК України, статті 260 МК України щодо наявності в платника права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених під час митного оформлення товару за тимчасовими митними деклараціями. Підпунктом «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України. Відповідно до частини першої статті 260 МК України, якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації в звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що остання містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов’язання про подання додаткової декларації в строк не більше 45 днів із дати оформлення тимчасової митної декларації.

Частиною десятою наведеної статті визначено, що оформлення митним органом тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 261 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі подання відповідно до статей 259 і 260 цього Кодексу попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою в звичайному порядку.

Читайте також: Право на формування податкового кредиту

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 МК України митна декларація — заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови й способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Види митних декларацій

Системний аналіз положень Митного кодексу України в редакції, яка набрала чинності з 1 червня 2012 року, зумовлює висновок про те, що митне законодавство України під терміном «митна декларація» передбачає декілька її видів, а саме: 1) митна декларація, заповнена в звичайному порядку; 2) попередня митна декларація; 3) тимчасова митна декларація; 4) періодична митна декларація; 5) додаткова декларація.

Незважаючи на те, що стаття 4 Митного кодексу України окремо не містить визначення поняття «тимчасова митна декларація», аналіз норм цього Кодексу, а також Положення про митні декларації та Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, дає підстави для висновку про те, що тимчасова митна декларація є заявою, в якій зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, і в якій містяться відомості про товари, що переміщуються через митний кордон, тобто є митною декларацією. Для оформлення всіх видів митних декларацій (митної декларації, заповненої у звичайному порядку, попередньої, тимчасової митної декларації періодичної та додаткової митних декларацій) використовуються бланки єдиного адміністративного документа.

Таким чином, декларування і сплата митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, в тому числі імпортний податок на додану вартість, здійснюється декларантом на підставі ТМД й уточняється, в разі потреби, на підставі додаткової декларації. Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит — це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов’язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України — дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 187.8 ПК України датою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними в абзаці першому цього пункту документами, то платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин, з моменту подання платником податків тимчасової митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів в останнього виникають відповідні податкові зобов’язання зі сплати ПДВ, але після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Таке розуміння норм ПК України відповідає характеру й змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває в прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми ПДВ до бюджету, а не від стадії або завершення митних процедур, як помилково вважає контролюючий орган. При цьому тимчасова митна декларація (як один із видів митних декларацій), оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту на відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Слід зазначити, що виключно Податковим кодексом України визначаються правила оподаткування податком на додану вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України. За положеннями цього Кодексу в разі ввезення товарів на митну територію України право платника податку на віднесення фактично сплачених сум податку на додану вартість на погашення податкових зобов’язань до складу податкового кредиту виникає «на підставі митних декларацій» та не поставлено в залежність від процедури завершення митного оформлення. Платник податку відображає податковий кредит в декларації з податку на додану вартість на підставі належно оформлених ТМД, які містять електронний підпис і штамп митного органу, який здійснив випуск ввезених товарів у вільний обіг.

Позиція Верховного Суду

Аналогічного правового висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 480/660/19 (ЄДРСРУ № 87760151), зазначивши, що контролюючий орган безпідставно пов’язував право на податковий кредит із моментом завершення митних формальностей, адже положення статті 198 ПК України чітко вказують на момент, з якого в платника податку виникає право на формування податкового кредиту — дата сплати податку за податковими зобов’язаннями. У цій справі Верховний Суд зазначив, що документи повинні розглядатися виходячи з їх змісту, а не особливостей їх оформлення. Подання декларації до митних органів є юридично значимим фактом, який тягне за собою виникнення обов’язків зі сплати податків, а тому, відповідно, датою виникнення податкових зобов’язань є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Висновок

Право на податковий кредит не пов’язане з моментом завершення митних формальностей (розмитненням), оскільки право на формування податкового кредиту пов’язане виключно з датою сплати податку за податковими зобов’язаннями, в свою чергу датою виникнення податкових зобов’язань є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Джерело: LexInform

Вам також може сподобатися

Думка експерта

Катерина Левченко: Стамбульську конвенцію проти насильства варто прочитати, щоб свідомо підтримати її ратифікацію

4 листопада відбулася зустріч Віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної з Генеральною ...

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *