By З 1 січня 2016 року, набуде чинності торговельна частина Угоди про асоціацію між Європейським союзом і Україною.
Це означає, що більшість продукції, виробленої в ЄС, зможе вийти на український ринок зі зниженим імпортним митом і навіть у багатьох випадках без мит. Так само, як і українські товари, які вже зараз – з квітня 2014 року – можуть безмитно виходити на європейський ринок.
Звісно, це посилить конкуренцію на українському ринку.
Природньо, що чимало українських компаній бачать в цьому загрозу для існуючих бізнес-моделей.
Їм доведеться докласти зусиль, щоб конкурувати з ефективнішими європейськими компаніями або продукцією кращої якості.
Як наслідок, від деяких виробників можна очікувати нових прохань до влади щодо захисту українського бізнесу – або шляхом встановлення вищих митних тарифів, або через подальші затримки у впровадженні Угоди про вільну торгівлю між ЄС та Україною.
Але такі кроки було б значною помилкою.
Насамперед через те, що конкуренція і відкритість будуть позитивними для економіки в цілому.
У короткостроковій перспективі конкуренція означає дешевшу і кращу за якістю продукцію не тільки для споживачів, але й для компаній. А у середньо- та довгостроковій перспективі конкуренція створює стимули для інновацій.
Замість того, щоб намагатися заробити гроші на виробництві тих самих знайомих продуктів тими самими технологіями, не турбуючись про конкурентів, компанії будуть зобов’язані переглянути свої продукти і методи виробництва, щоб конкурувати за якістю, ціною та інноваційністю продукту.
Від цього виграє кожен!
Існує величезна кількість емпіричних доказів того, що найуспішнішими країнами у світі сьогодні є ті, які – долаючи шлях від країн, що розвиваються, до країн з перехідною економікою і, нарешті, до країн із розвинутою економікою, – прийняли виклики глобалізації та жорстку конкуренцію, що з неї випливає.
Такі вимоги були б помилковими також з огляду на те, що ці страхи часто засновані на уявленнях про торговельні ланцюжки, які існували у минулому, а саме коли один продукт повністю виготовляється в одній країні і експортується в іншу на продаж кінцевим споживачам.
Але такі формули вже далекі від реальності в сучасному глобалізованому світі.
Економічно успішними сьогодні є ті країни, які імпортують проміжні товари, додають їм вартості за допомогою різних процесів перетворення, збірки, а потім експортують їх клієнтам з усього світу.
Як можна прочитати на зворотному боці будь-якого iPhone: “розроблено в Каліфорнії, зібрано в Китаї”.
І це лише частина історії, оскільки ця маркетингова фраза не відображає той факт, що між цим першим та останнім кроками нерідко опиняються різні компанії, різні країни і навіть різні континенти. І лише згодом вони опинються складовою одного продукту, одного смартфону.
Економісти називають це “інтеграція ланцюжка створення вартості” – модель, в якій слоган “Вироблено в країні Х” стає все менш і менш змістовним, оскільки продукти стають “виробленими в усьому світі”.
Ця модель була успішною не тільки для віддалених азіатських країн, але й для найближчих сусідів України.
За даними Світового банку, в 1996 році, одразу після підписання країнами Східної та Центральної Європи угод про асоціацію з ЄС, у Польщі, Угорщині та Словаччині експорт складав відповідно 22%, 49% і 53% від ВВП. Через п’ятнадцять років, в 2011 році, ця частка збільшилася в цілому вдвічі, до 45%, 94% і 89% відповідно.
Те саме сталося із частками імпорту у ВВП цих країн. Це означає, що ці країни як більше експортують, так і імпортують. В даний час вони повністю інтегровані в складні ланцюжки створення вартості в Європі.
Навпаки, за той самий період співвідношення експорту до ВВП в Україні залишається в цілому стабільним (від 46% до 54%), оскільки її імпорт спрямовується на кінцеве споживання, а експорт являє собою товари з низькою доданою вартістю.
Ця еволюція демонструє два чіткі важливі уроки для успішної торговельної політики в Україні.
Захист українського ринку не дозволяє компаніям бути більш інтегрованими в європейські та світові ланцюжки створення вартості.
Як наслідок, іноземні інвестори утримуються від вкладення коштів, оскільки вони не впевнені, що їм вдасться отримати необхідні проміжні товари.
Наприклад, українські фермери можуть бути конкурентоспроможними у всьому світі, тільки якщо вони купують насіння (яке вони, як правило, імпортують) за найнижчою ціною. Будь-які додаткові тарифні мита на насіння просто зроблять їх менш конкурентоспроможними на місцевому рівні і в усьому світі.
Другий урок полягає в тому, що європейські компанії слід розглядати не лише як потенційних конкурентів, але і як можливих партнерів, які могли б виробляти частину своєї продукції в Україні.
Попереду ще не проста для України дорога, особливо в нинішній конфліктній ситуації. Але немає жодних причин, чому вона не може слідувати шляхом своїх сусідів, які успішно інтегрували свою економіку з європейським ринком, і навіть більше – з усім світом.
Автор: Жослін Ґітон,
перший секретар Представництва Європейського союзу в Україні, доцент економіки Інституту політичних досліджень (Париж).
Думка, висловлена в цій статті, представляє особисті погляди автора.
