Сьогодні світ відзначає Міжнародний день Чорного моря

Сьогодні світ відзначає Міжнародний день Чорного моря

Це шокуюче, але ми знаємо, що потопаємо у пластикових пляшках, – і не зупиняємось!

1,2 мільярди пластикових пляшок на рік! Саме стільки тари з пластику виробляють глобальні компанії в Україні. Питання в тому, куди потрапляють ці пляшки – на переробку чи у довкілля? Відповідальність за забруднення планети мають нести як виробники, так і споживачі, бо Земля – наш спільний дім.

Україна, Київ, 31 жовтня 2019 р. Сьогодні світ відзначає Міжнародний день Чорного моря, запроваджений 31 жовтня 1996 року урядовими організаціями країн Чорноморського басейну задля його відновлення та захисту.

Одна з найнагальніших та найболючіших проблем накопичення у морі сміття та пластику.

ПЕТ-пляшок, що їх продукують щороку тільки в Україні найбільші міжнародні виробники,  вистачить, аби 1,5 рази покрити поверхню озера Світязь, а це 27,5 км².

A кількість сміття, що потрапляє у Чорне море, майже вдвічі перевищує аналогічні показники для Середземного моря (90.5 до 50 одиниць сміття / км2). – про це свідчать результати Спільних Чорноморських досліджень проекту ЄС / ПРООН «Посилення екологічного моніторингу Чорного моря: обрані заходи» – (EMBLAS-Plus), водночас концентрації деяких речовин-забрудників перевищують безпечні норми.

83% морського сміття, яке забруднює і знищує Чорне море, складає пластик, а саме PET-пляшки, обгортки від солодощів, пластикові пакети. Частина з них потрапляє туди з берега моря чи суден. Але це не все! Великі річки (в Україні дослідження проводилися на Дунаї та Дністрі) несуть до моря від 6 до 50 одиниць сміття на годину!

У відкладах Чорного моря як на шельфі, так і на глибині більше 2000 м був знайдено мікропластик.

Дані з відкритих джерел переконливо свідчать, що проблема з утилізацією та переробкою ПЕТ-пляшок є дуже серйозною.  Адже більшість з них потрапляє у наші води, ліси та землю – навіть не у смітник, звідки їх могли б швидко забрати й відправити на переробку. В Україні близько 20 профільних заводів – цього замало, та й працюють вони не з усіма видами пластику, що також є проблемою. Загалом же,  тільки 17% від загального обсягу ПЕТ-відходів потрапляють на переробку, та й зауважте, що пластиковий предмет лише один раз може бути раз перероблено й використано для виготовлення того самого виду продукції.

До чого призводить така тотальна присутність пластику? Як засвідчили нещодавно проведені дослідження,  через  забруднення кожен із нас споживає, в середньому, 5 г пластику на тиждень – це  еквівалент банківської картки.

Якщо взяти до уваги той факт, що на виготовлення однієї літрової пляшки потрібно 250 мл нафти і 3 л води (дані враховують увесь цикл виробництва – від видобутку нафти до отримання готового продукту) та помножити на .кількість пластикових пляшок на планеті, матимемо вражаючі цифри затрат затребуваного вуглеводню та безцінної води.

Варто також зауважити, що термін розкладання пластику достеменно не встановлено – занадто мало часу минуло від випуску першої пляшки, але і так зрозуміло, що на це знадобляться десятки і десятки років.

На відміну від ПЕТ, алюмінієві банки, хоч і мають тривалий період розкладання, утім, належать до групи найактивніше перероблюваних відходів – алюміній, так би мовити, «самовідтворюється» завдяки плавленню. Таку упаковку можна переробляти необмежену кількість разів, а щоб знову перетворити використану тару в банку, потрібно на 95% менше енергії, ніж для виробництва її з нової сировини. Важливо, що цей процес не спричиняє шкідливих викидів у атмосферу.

Що стосується збереження корисних копалин, то розрахунки науковців свідчать:

1 кг алюмінію, повернутого у виробництво, дає можливість заощадити 8 кг бокситів і 14 кВт·год електроенергії, а з 670 алюмінієвих банок, можна виготовити велосипед.

ConserveEnergyFuture повідомляє, що з переробленої сировини можна зробити понад 50% алюмінієвих банок, а коли темпи рециркуляції сягнуть 75%, обсяги заощадження електроенегії складуть до 1286 МВт електроенергії на рік — стільки ж енергії виробляють дві вугільні електростанції.

І ще цікаві цифри: Асоціація Алюмінію Америки інформує, що  від моменту, як споживач викинув алюмінієву тару в смітник до виготовлення нового продукту минає, у середньому, 60 днів. Звісно, в Україні такі масштаби і темпи переробки – справа часу, але це амбітний орієнтир. До речі, наблизити це майбутнє можуть і самі українці – сортуючи сміття, свідомо ставлячись до захисту довкілля і роблячи усвідомлений вибір в усьому.

Повертаючись до питання про ПЕТ-упаковку та інші види сміття, що його знаходять у Чорному морі, слід визнати, що чинне національне та міжнародне екологічне законодавство, хоч і є дієвим, однак ще не стало безумовним, усвідомленим для виконання усіма сторонами – виробниками, локальною владою, громадянами.

Але ситуація наразі така, що компроміси у питання захисту довкілля в цілому і Чорного моря (разом з річками басейну) – зокрема, є неприпустимими. Так само, як ліси є легенями планети, так і водний простір є джерелом життя, і відповідальність за його збереження зобов’язаний нести кожен.

Пляшка, пластикова упаковка чи пакет, які не потрапляють у переробку, формують велетенський шар токсичного, небезпечного для людини і природи сміття, час розкладання якого навіть поки не визначено – занадто мало часу минуло від моменту появи першої ПЕТ-упаковки.

Чи маємо ми право на експерименти – і з собою, і з наступними поколіннями, аби з’ясувати цикл та наслідки «життя» пластику у довкіллі? Вочевидь, ні, бо поки хтось експериментує, товстий шар сміття вкриває Чорне море і знищує його унікальну екосистему – як і інших водойм, які далеко і поряд з вашим будинком.

Світ малий, все, що у ньому відбувається,зрештою, спричиняє вплив на кожного із нас і на майбутнє – подумаймо про це сьогодні, сортуючи сміття та наводячи лад на своїй території.

Оставить комментарий