By У листопаді цього року Міноборони озвучило амбітну ціль: перевести Збройні сили України на забезпечення продукцією українського виробництва. Тобто, у 2024 році є намір забезпечити ЗСУ саме одягом, їжею, пально-мастильними матеріалами, бронежилетами й тактичним спорядженням. Зазначається, що цим буде займатися «Агенція закупівель у сфері оборони» – новостворене підприємство Міноборони. Більше того, перед Міноборони поставлене надважливе завдання аби контрактувати озброєння і військову техніку українського виробника з метою нарощування спроможностей і потужностей нашого оборонно-промислового комплексу. Зазначу, що близько 175 мільярдів гривень в оборонному бюджеті на 2024 рік передбачено на закупівлю ракет та боєприпасів.
Григорій Мамка, депутат Верховної Ради України IX скликання,
доктор юридичних наук, заслужений юрист України
Українські підприємства вистояли в перші місяці масованих ракетних обстрілів. Вони змогли не лише сховати свої виробничі потужності, але й налагодити постачання частин. Однак потенціал українського оборонно-промислового комплексу (далі – ОПК) функціонує далеко не повністю і має низку проблем. Вкрай важливо для нашої країни та наших військових отримувати значно більше снарядів, ракет, безпілотників, бронемашин і значно менше залежати від постачань з-за кордону.
Реалії ОПК України
Силам оборони України далеко не завжди вдається отримати західну техніку й зброю в потрібних кількостях. Враховуючи, що ми живемо другий рік в умовах широкомасштабної збройної агресії рф, і в цій затяжній війні Україна змушена покладатися й на власне виробництво. Для забезпечення українських військових зброєю потрібна чітко вироблена стратегія з довгостроковим планом та інвестиціями в ОПК. Прагнення перевести ЗСУ на забезпечення продукцією українського виробництва, на мою думку, досить амбітна та важлива ціль, однак ми маємо розуміти, що станом на сьогодні наша країна практично повністю залежить від імпорту. Відповідно реалізувати цей задум на всі 100% неможливо, а наявні в Україні технології не дозволяють зробити повністю виробництво без іноземної допомоги.
Читайте також: Справа Ощадбанку: історія «креативного» розкрадання бюджетних коштів
Більше того, ми не можемо весь час надіятися виключно на міжнародну допомогу. Я вважаю, що ми повинні розраховувати на себе та покладатися на власну зброю й безпосередньо нарощувати свою силу в цій сфері. До прикладу: лише у 2023 на ринку було домовлено, що Міноборони першочергово контрактуватиме українські снаряди, а потім – імпортні. До того ж якщо раніше вітчизняні заводи з виробництва снарядів отримували здебільшого безперспективні місячні контракти, то зараз вони завантажені замовленнями до кінця року. Зазначу, що випуск снарядів теж зріс у рази. Українські компанії здатні виробляти не тільки снаряди та безпілотники, а й ракети, бронетехніку, артилерію, РЕБ, засоби зв’язку, гвинтівки, патрони тощо. Проблема в тому, що залучення держави до інвестування у військову промисловість просувається досить повільно. Разом з тим, Міноборони купує значно більше іноземної зброї, ніж української.
Пропоную на це подивитися з різних сторін: з однієї – українські військові отримують якісну та потужну техніку у країн-партнерів. З іншої – потрібен баланс між імпортними та національними виробниками, аби дати можливість налагодити випуск аналогічних зразків в Україні й тим самим нарощувати власні потужності. Зазначу, що локалізація виробництва не тільки робить Україну більш незалежною в питанні озброєння, а й стимулює економіку. Українські компанії та їхні підрядники сплачують податки, тож частина державних коштів повертається до бюджету, з якого й фінансується оборона.
Наразі проблемою також залишається відсутність довготермінових контрактів Міноборони зі зрозумілим механізмом фінансування, оскільки коли компанії отримують довгострокові контракти, вони можуть оптимізувати виробництво, планувати гуртові замовлення запчастин та розширюватися. Зокрема, у сфері виробництва дронів діє така схема: очікування розподілу бюджету, переговорний процес, отримання передплати. У цей проміжок часу завод зупиняє роботу над замовленням. Натомість якби контракт був орієнтовно на чотири роки, то було б значно простіше. Наразі ж все зупиняється через бюрократію. Для унормування бюрократичних труднощів, компаніям потрібні перехідні контракти, на які б не впливав щорічний перерозподіл держбюджету.
Читайте також: Підприємницька діяльність без реєстрації ФОП. Як вам таке?
Нерідко трапляються випадки коли виробник звертається з проханням щодо контракту до Міноборони й потім отримує відмову, оскільки законодавством такого роду контракти нібито не передбачені. Зазначу, що до повномасштабної війни Україна мала інструмент для довгострокових замовлень. Мова йде про трирічні плани закупівель, які дозволяли завантажувати виробників на кілька років вперед. Вже з 2022 року трирічні плани скасували, а всі закупівлі відбуваються, так званому “ручному режимі”, без чіткої стратегії. На початку війни це мало логіку, адже потреби ЗСУ швидко змінювалися, а військові підприємства потерпали від ракетних обстрілів. Зараз є нагальна потреба саме в довгострокових рішеннях.
Безумовно, інформація про стан українського військово-промислового комплексу в умовах війни є засекреченою. Українська обороноздатність багато в чому залежить від військової допомоги, яку надають нам країни-партнери. І стосується це не лише снарядів, які є чи не найголовнішим “розхідником” на фронті. Виробництво – це довгий процес, надскладний та тривалий у часі процес, а країні військова техніка та озброєння потрібне негайно та у значних об’ємах.
Законодавча база
Після запровадження воєнного стану компаніям доводилося швидко орієнтуватися в ринкових умовах і переглядати напрямки своєї діяльності. Один з таких шляхів – перепрофілювання підприємства під виробництво продукції для армії. Таким чином, в період воєнного стану призупиняється строк подачі заяв на отримання публічних послуг, що передбачено Постановою КМУ № 314.
Додам, що при закінченні воєнного стану терміни відновлюються з урахуванням призупиненого періоду. Раніше ця норма обмежувала зміну кодів КВЕД для суб’єктів господарювання. Однак, з метою забезпечення точності даних у Єдиному державному реєстрі, Мін’юст дозволив нагальні реєстраційні дії, включаючи зміну видів економічної діяльності. Навіть за умови зупинки строків, не актуалізовані дані можуть призвести до ризику недійсності договорів підприємства. За таких умов рекомендується підприємствам, які хочуть змінити напрямок, актуалізувати свої КВЕДи при реєстрації. Додам, що при додаванні нового виду діяльності у реєстраційних документах необов’язково змінювати статут, якщо перелік видів діяльності містить фразу «здійснення інших видів діяльності, які не суперечать законодавству». Лише відсутність записів у статуті щодо конкретної діяльності не призводить до недійсності угод, укладених на її підставі, що передбачено Постановою №1 Вищого Господарського Суду України.
Читайте також: Новий порядок ліцензування експорту м’яса, добрив та деяких інших товарів
Натомість існує виняток: якщо юридична особа здійснює ліцензовану діяльність, то кожен вид цієї діяльності повинен бути вказаний у статуті. В іншому випадку можуть виникнути проблеми, які призведуть до позбавлення компанії ліцензії.
Встановлено й можливість розпочати господарську діяльність без отримання більшості дозволів та ліцензій, зберігаючи обов’язкові лише невідмінні для безпеки аспекти, такі як поводження з радіоактивними відходами, виробництво ліків тощо. Попередньо існувало понад 600 дозволів і ліцензій для бізнесу, а тепер залишилося обов’язковими всього 20. Зумовлено Постановою № 314 Кабміну. Також процес постачання нових зразків озброєння та військової техніки скоротився до 20 днів. Зумовлено змінами до Постанови Кабінету Міністрів № 345.
До того ж у зв’язку з воєнним станом в Україні було призупинено строки видачі дозвільних документів та ліцензій. Ці строки відновлюються через місяць після закінчення воєнного стану. Передбачено Постановою КМУ № 165. Своєю чергою, Державна регуляторна служба України рекомендує у разі можливості по безпековій ситуації видавати документи дозвільного характеру та ліцензії у строки, встановлені законом.
Читайте також: Всі правові новели воєнного стану – у збірнику Lex.Воєнний стан
Зазначу й про те, що на період воєнного стану в Україні визначено звільнення від оподаткування податком на додану вартість для операцій із ввезення та постачання таких товарів як спеціальні засоби індивідуального захисту для виробництва бронежилетів і шоломів; товарів оборонного призначення, класифікованих за відповідними групами українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД). Мова йде також про броньовані автомобілі, які використовуються правоохоронними органами та військовими формуваннями для забезпечення національної безпеки. Крім цього, враховуються такі засоби як метеостанції, оптичні прилади для слідкування, апаратура для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації. Також це стосується безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин тощо. Такі дії передбачені Постановою № 165 КМУ.
Техніка та озброєння – пріоритет для Сил оборони України
Станом на сьогодні серед пріоритетів є виробництво різноманітних безпілотників. Профільні державні органи прогнозують, що до кінця цього року Україна збільшить виробництво дронів для армії у понад 120 разів. Збирають українські безпілотники українські компанії, використовуючи переважно імпортні компоненти та деталі. Також Україна виготовляє бронетранспортери та бойові броньовані машини, хоча раніше цих типів виробництва у нашій країні не було. Відомо, що наша країна нарощує виробництво боєприпасів. За даними Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, за перші пів року 2023 року наша країна виготовила вдесятеро більше боєприпасів, ніж за весь попередній рік.
Зброя, яка наразі необхідна нашим воїнам захищати країну, повинна вироблятися в Україні, а розвиток власного виробництва зброї – це надважливий пріоритет. Додам, що завод з виробництва бронетехніки в України має намір побудувати німецький концерн “Rheinmetall”. Мова йде про виготовлення та ремонт бронетранспортерів. Також в Україні будує завод турецька компанія “Baykar”, виробник славнозвісних “байрактарів”.
Читайте також: Військові інженерно-технічні і фортифікаційні споруди можна будувати без дозвільних документів
Отже, враховуючи вищезазначене, ми бачимо, що в Україні розпочався процес створення нового національного військово-промислового комплексу. Однак, його кількість не може повною мірою забезпечувати всі нагальні потреби нашої армії. Безумовно, українські компанії мають можливості зарекомендувати себе надійними партнерами, демонструвати якісні продукти й рішення та конкурувати з міжнародними виробниками. Український військово-промисловий комплекс має потенціал виробляти більше зброї й згодом стати потужним експортером.
Забезпечення продукцією українського виробництва призведе до створення нових робочих місць, зокрема для поранених воїнів. За таких умов ми не будемо повністю залежати від міжнародного постачання. У нас є всі можливості надалі імпортувати українську продукцію в інші країни. Однак, на жаль, поки ми чуємо лише гучні заяви, від профільного міністерства, а потрібні реальні кроки та дії. Зокрема, необхідним є впровадження податкових пільг й пільг сплати земельного податку та запровадження пільг щодо електроенергії. Я вважаю, що важливим є розробка й комплексної програми щодо розвитку військово-промислового комплексу із чіткими термінами та обсягами, аби це не був затягнутий та ускладнений процес, який блокуватиме його розбудову. На мою думку, не менш вагомим постає завдання – переведення у цифровий формат увесь облік постачання техніки та озброєння для Сил оборони України. Крім того, цифровізація дозволить також бачити реальний процес постачання й кількості зброї, якою забезпечені українські воїни.
Григорій Мамка, депутат Верховної Ради України IX скликання,
доктор юридичних наук, заслужений юрист України
