Чи є великий банкопад захистом вкладників та кредиторів банків

адвокат Кілічава Тетяна

Підходить до завершення реформа банківського сектору в частині її очищення, основною метою якої, як зазначали, було захист вкладників та інших кредиторів банків. На публічному рівні банківське очищення прозвучало так: “ми  рятуємо вкладників від власників банків, які хочуть вивести усі кошти з цих установ”… Один владник дуже вдало відмітив на суді: “А я не просив, щоб мене рятували…”.

Фонд серед своїх досягнень, наголошує, що стільки-то млрд грн. виплачено вкладникам, що становить так би мовити 99,99 %. Чи так це? – так, але це гарантована сума, тобто це виплати фізичним особам в межах 200 тис. грн., про решту Фонд не говорить, оскільки відсоток сягне не більше 10. З приводу цього, деякі скажуть, що і так добре, але ж ці деякі, забувають, що банки – це не казино, і люди не несуть туди гроші пограти з ризиками. Кошти, це така ж власність як і усе інше, та якщо вони у вас є, то чому хтось повинен визначати, скільки з вас вистачить?

Чому це не “казино”, як висловився якось суддя КСУ Ігор Сліденко: згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи, а метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Тобто, держава забезпечує стабільність банківської системи та захист прав вкладників і сама стимулює на залучення коштів у банківську систему.

Проте, при очищенні банківської системи відбулось наступне:

• банки визнавались неплатоспроможними/ліквідовувались незалежно від волі власників банків та в багатьох випадках не за оцінкою їх платоспроможності;
• жодної ефективної підтримки від регулятора щодо санації банків не надавалось, в той час як держава знаходилась в стані економічної кризи, більшість банків втратили свої активи на окупованих територіях;
• очищення проведено лише з метою заходів впливу регулятора, але без урахування інтересів споживачів банківських послуг;
• Національний Банк України здійснював очищення банківської системи свавільно, публічно заявляючи, що його рішення прийняті в рамках дискреції;
• спостерігалась тенденція ненадання можливості здійснити докапіталізацію банків;
• оскільки усі споживачі банківських послуг вважаються кредиторами лише за умови вчасного подання заяви про акцептування їх вимог і поновлення пропущених строків на це не передбачено, то значна кількість таких споживачів втратили свої кошти у зв’язку з неподанням цієї заяви (не знали/не встигли/не змогли);
• державою гарантовано лише виплата вкладу в розмірі 200’000,00 грн., але не усім виплачується гарантована сума: до них віднесені вкладники в металах, суб’єкти господарювання, вклад за субординованим боргом та інші. При цьому, Пунктом 23, 26 Директиви 2014/49/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 16.04.2014 року, рівень відшкодування вкладів кожного вкладника в державах-членах Європейського союзу становить 100 000 євро і Держави-члени повинні забезпечити, щоб захист депозитів внаслідок певних операцій або обслуговування певних соціальних чи інших цілей перевищував 100 000 євро за певний період.

• виплата коштів понад гарантованої суми є малоймовірною, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює продаж основних активів (прав вимог за кредитами) за мінімальними цінами;
• майже усі юридичні особи, що тримали кошти в цих банках – їх втратили, бо до своєї черги (7ма) лише деякі банки дійшли;
• контроль над органом, що здійснює ліквідацію банків (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) відсутній;
• процедура ліквідації банку є непрозорою;
• альтернативні шляхи виведення неплатоспроможного банку з ринку, крім його ліквідації, фактично не працюють (лише 1 банк продано інвестору, 1 – націоналізований), хоча майже по кожному банку були заявлені інвестори/покупці;
• скасована судом неплатоспроможність банків не поновлює їх діяльність.

Рішенням Ради Національного банку України № 29-рд від 04.07.2017 р. “Про діяльність Правління Національного банку України щодо розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності” встановлено:

“…за період 2014 – 2016 років визнано неплатоспроможними 90 банків, активи яких до кризи становили близько третини активів усієї банківської системи. Це призвело до немалих фінансових втрат держави, бізнесу, населення про що свідчать офіційні оцінки Національного банку…

У зв’язку з кризою банківського сектору держава понесла й інші витрати. Це, зокрема, стосується фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке необхідно було здійснити через потребу в здійсненні значних обсягів виплат вкладникам неплатоспроможних банків. Згідно з оцінками Національного банку, на таке фінансування витрачено 4,4% ВВП. Також 2,5% ВВП втрачено на рефінансування тих банків, які в подальшому визнані неплатоспроможними в 2008 ‒ 2009 та в 2014 роках.

Як наслідок, прямі фіскальні витрати України на подолання наслідків кризи банківського сектору сягнули 14% ВВП, що перевищує відповідні витрати, понесені під час фінансово-економічної кризи 2008 ‒ 2009 років.

Крім держави, втрат зазнали і суб’єкти господарювання, які тримали свої кошти в банках, визнаних неплатоспроможними (оскільки повернення таких коштів не гарантується державою), а також фізичні особи, вклади яких перевищували гарантовану державою суму. Загальний обсяг таких коштів становить 16% ВВП відповідних років. Також втрат зазнали власники функціонуючих банків через необхідність проведення докапіталізації та власники неплатоспроможних банків…

При цьому “Очищення” банківської системи відбувалося без оголошення Національним банком чіткої програми реформування банківського сектору, що зумовило значну невизначеність у діяльності банківського і реального секторів, та населення. Недостатньо обґрунтованими були рішення Національного банку стосовно виведення з ринку платоспроможних банків, зокрема спостерігалися ознаки застосування різних підходів під час проведення очищення банківської системи. Не в повній мірі враховані як потреби розвитку економіки, так і характер розвитку банківської системи, а також вплив воєнного конфлікту на економіку…”

Наразі завершено ліквідацію Фондом – 50 банків, з такими результатами (можливе незначне відхилення):

Чому сталась дана криза? Потрібно було рятувати чи це штучна криза зроблена регулятором? – На це питання неодноразово публічно надав відповідь сам регулятор, заявив, що усі банки, які були віднесені до категорії неплатоспроможних, починаючи з 2014 р. підпали під процес очищення банківської системи, тобто це не просто усі відразу власники банків почали виводити кошти з фінустанов, а комплексні заходи, ціль якої було зменшення кількості банків під назвою – реформа фінансового сектору.

Так, реформування фінансового сектору (банківської системи) Нацбанк визначив в три етапи: очищення, перезавантаження та сталий розвиток. До нормативних актів, в яких міститься хоч якесь посилання на реформування фінансового сектору необхідно віднести наступні: Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» (лише зазначена назва реформи),  Угода про асоціацію між Україною та ЄС, Меморандум про співпрацю з МВФ, Комплексна програма розвитку фінансового сектору до 2020 р., затв. Постановою НБУ.

При цьому, Комплексна програма розвитку фінансового сектору до 2020 р., затв. Постановою НБУ від 18.06.2015 р. № 391 прийнята після затвердження Положення про Національну раду реформ (13.08.2014 р.), тобто підлягала узгодженню з Національною радою реформ, але узгоджувалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст. 3 КУ людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Тобто, в питанні як реформувати банківський сектор необхідно перевагу надавати захисту інтересів людини, в даному випадку вкладників, а не Фонду, не Нацбанку тощо.

Тепер щодо інтересів вкладників:

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 КУ).

За ст. 41 КУ кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Обраний механізм реформування в частині очищення банківської системи явно показує на наявність обмеження у користуванні права власності або, взагалі, його позбавлення, в т.ч. у випадку коли особа з тих чи інших причин не подала заяву на акцептування своїх вимог.

Відповідно НБУ необхідно було при визначені векторів у реформуванні врахувати інтереси людей та не допускати порушення права власності, а дії здійснювати виключно ті, що передбачені законом.

Чи могла це бути вимога ЄС? – Так, головною метою Комплексної програми є створення фінансової системи, що здатна забезпечувати сталий економічний розвиток за рахунок ефективного перерозподілу фінансових ресурсів в економіці на основі розбудови повноцінного ринкового конкурентоспроможного середовища згідно зі стандартами ЄС.

Відповідно до ст. 3 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 р., верховенство права, належне врядування, боротьба з корупцією, боротьба з різними формами транснаціональної організованої злочинності й тероризмом, сприяння сталому розвитку і ефективній багатосторонності є головними принципами для посилення відносин між Сторонами.

Пунктами b, c ст. 383 Угоди встановлено, що визнаючи важливість ефективної системи правил та практики їхньої реалізації у сфері фінансових послуг для становлення повноцінної ринкової економіки та з метою сприяння торговельному обміну між Сторонами, Сторони домовились співробітничати у сфері фінансових послуг відповідно до забезпечення ефективного та належного захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг; ) сприяння стабільності та цілісності світової фінансової системи.

Згідно ст. 385 Сторони сприяють поступовому наближенню до визнаних міжнародних стандартів щодо регулювання і нагляду у сфері фінансових послуг. Відповідні акти права ЄС у галузі фінансових послуг містяться у Главі 6 («Заснування підприємницької діяльності, торгівля послугами та електронна торгівля») Розділу IV («Торгівля та питання, пов’язані з торгівлею») цієї Угоди.

Проте, наразі Україна не виконує зобов`язання, взяті на себе Угодою про асоціацію стосовно впровадження міжнародних стандартів регулювання та нагляду у сфері фінансових (банківських) послуг.

Дана ситуація свідчить про відсутність стійкості банківської системи та підвищення її спроможності протистояти зовнішнім шокам у контексті останніх рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду, зокрема Базеля ІІІ.

Положення українського законодавства щодо захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг загалом не відповідають положенням acquis ЄС. Рівень застосування законодавства на практиці є низьким. Рівень розвитку інституційної системи України щодо захисту інвесторів та інших споживачів фінансових послуг є недостатнім.

З 22 грудня 2010 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб отримав статус постійного члена Європейського Форуму страховиків депозитів. Проте, таке членство не вплинуло на якість роботи Фонду щодо забезпечення повної виплати коштів вкладникам та іншим кредиторам банків. За офіційними показниками, опублікованими Фондом, витрати на ліквідацію становлять приблизно ¼ від надходжень, спостерігається тенденція оцінки ліквідаційної маси в розмірі, необхідній лише забезпечити виплату коштів Фонду, в той час, як вкладники та кредитори отримують кошти лише після ФГВФО.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка підлягає застосуванню судами України згідно з Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди.

Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід’ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом.

Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Şahin і Perihan Şahin проти Туреччини)».

Таким чином, Україна не зобов’язувалась за Угодою про асоціацію проводити очищення банківської системи, а зобов’язалась, проте не наблизила своє законодавство у банківській сфері до законодавства ЄС та не запровадила міжнародні стандарти регулювання і нагляду в сфері банківських послуг.

Крім того, нібито, виконуючи умови МВФ щодо Extended Fund Facility, Національний Банк України з 2014 р. розпочав процес очищення банківської системи.

Проте, базисною платформою для отримання фінансування від МВФ є: жорстка бюджетна і грошова політика; лібералізація зовнішньої торгівлі, фінансових ринків, валютного курсу; зняття обмежень на іноземні інвестиції; дерегулювання економіки, захист прав власності, приватизація.

Тобто, жодних письмових вказівок/зобов’язань по очищенню банківської системи від МВФ не існувало та такий підхід суперечить базисним принципам МВФ.

Визнаючи масштабність негативних наслідків реформи банківського сектору, Нацбанк опублікував цинічну для вкладників презентацію з назвою “Зрозуміти та відпустити:…”

Функція забезпечення моніторингу ефективності реалізації реформ в Україні покладена на Національну раду реформ, згідно Указу Президента України  від 13.08.2014 р. № 644/2014, згідно якого визначено, що даний державний орган повинен здійснювати, в т.ч. моніторингу реалізації реформ щодо забезпечення сталого розвитку України як передумови зростання добробуту її населення, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Згідно із Положенням “Про Національну раду реформ”, затв. Указом ПУ від 13.08.2014 р. №644/2014 та п. 3 Положення “Про Виконавчий комітет реформ”, затв. Указом ПУ  від 13.08.2014 р. № 644/2014 Комітет відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює моніторинг упровадження та ефективності реалізації в Україні реформ, досягнення цілей реформ; за результатами здійснюваного моніторингу вживає заходів щодо забезпечення своєчасного, у повному обсязі виконання рішень Національної ради реформ, подає Національній раді реформ інформацію про хід реформ і пропозиції щодо коригування напрямів, пріоритетів, стратегії та механізмів упровадження реформ; забезпечує інформування громадськості та міжнародної спільноти про стан розроблення, реалізації та зміст здійснюваних реформ.

Проте, жодного моніторингу та оцінки реформування банківського сектору в частині його очищення Національна рада реформ не провела, відповідно 7 років після запровадження цієї реформи відсутня оцінка впливу очищення банківської системи на зростання добробуту її населення, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина

Підсумовуючи: міжнародних вимог на проведення такої реформи не було, вектор був обраний безпосередньо Україною в штучному режимі з метою зменшення кількості банків, без врахування інтересів вкладників та кредиторів банків, без дотримання принципу стабільності банківської системи та довіри до банківської системи, тобто великий банкопад  не мав нічого спільного із захистом вкладників та кредиторів банків.