By В промисловій Німеччині є певні обмеження територіальні для амбітної мети – розбудови інфраструктури для одержання водню.
Уряд Німеччини погодив Національну водневу стратегію. Вона враховує ріст потужностей виробництва на 5 ГВт до 2030-го і на 10 ГВт – до 2040-го.
Саме тому країна шукає партнерів з надміром незаселеної території, сонця, вітру для виробничих цілей.
Як варіант країни-експортера розглядається Україна. Минулого року розпочалася кооперація Німеччини з Україною. Співпраця передбачає розвиток водневої енергетики та інтеграції в мережу.
Міхаель Штернер, професор Вищої технічної школи в Регенсбурзі (Німеччина) коментує взаємодію: «Німеччині легше буде досягти своїх кліматичних цілей, вона отримає ще одного партнера для постачання “зеленої” енергії, а Україна – збільшить національну додану вартість та створить нові робочі місця на місцевому рівні».
Німеччина має наміри до 2050-го вийти на вуглецево-нейтральне виробництво. Як один із варіантів досягнення мети – застосування “зеленого” водню. Він прийде на зміну природного газу у промисловості та опаленні житла.
Чому зелений? Якщо молекулу водню отримують зі звичайної води методом електролізу, використання енергії з відновлюваних джерел.
Раніше в Німеччині виробляли сірий H2 з природного газу, що спричинило надвикиди CO2 в атмосферу.
Для виробництва водню «зеленого» в Україні доведеться встановити відновлювальні джерела енергії.
Міністерство економіки і енергетики Німеччини прогнозує отриманння від енергії вітру – 2173 тВт-год і від енергії сонця – 99тВт-год. Такі цифри передбачаються кожного року.
Україна має потенціал виробляти «зелену» енергію в 4 областях. До таких висновків прийшла енергетична асоціація “Українська Воднева Рада”.
“Лише Одеську, Херсонську, Миколаївську й Запорізьку області за параметром інтенсивності сонця можна порівнювати з центром Італії”, – зауважує Олександр Рєпкін, президент асоціації.
Також, на тих територіях присутня система опріснення води, з якої одержуватимуть водень.
В Україні труба, що використовується для транспортування природного газу, може застосовуватися і для водню до країн ЄС. Водень за своїми характеристиками різниться від метану – ключового компонента природного газу. Тому транспортувати його за наявними газопроводами лише в обмежених обсягах, щоб уникнути можливих технічних ситуацій.
Німецька сторона бачить транспортування за двома сценаріями. Перший – додавання водню до природного газу за фіксованими квотами, приміром, орієнтовно 10 відсотків. Для цього не потрібні технічні зміни в інфраструктурі.
Другий – транспортування водню спеціальною мережею трубопроводів. Такий крок вимагатиме реконструкції інфраструктури для транспортування природного газу, яка вже існує.
Можливий варіант перевезення водню через Дунай. Але тоді Україні доведеться заснувати транспортний флот, наземну інфраструктуру.
Перевага України саме в облаштованій газотранспортній системі.
Водневої стратегії в Україні нема, але Кабінет Міністрів України висловив готовність до її розробки.
Наступним кроком німецька сторона бачить створення умов для фінансування пілотних проєктів, створення української водневої стратегії, опрацювання технічних та законотворчих аспектів щодо транспорту водню як домішки.
“Рішення про те, що Україна може стати партнером, ми вже отримали. Тобто для нас зробили величезний аванс. Ми маємо зробити наше домашнє завдання”, – позитивні прогнози очільника “Українсьої Водневої Ради».
За матеріалами DW
