By Сьогодні в Україні 855 служб надають допомогу постраждалим від російської агресії, зокрема тим, хто зазнав сексуального насильства внаслідок війни (СНПК). Як забезпечити якість та ефективність їхніх послуг? Про це розмовляємо з головою Національної соціальної сервісної служби України Василем ЛУЦИКОМ.
– Яку участь Нацсоцслужба бере в реагуванні на СНПК та допомозі постраждалим від нього?
– СНПК як явище з’явилося в Україні з початком війни і, фактично, на сьогоднішній день воно не має чіткого законодавчого врегулювання. Тому, насамперед, наша ключова роль полягає у розробці всіх необхідних нормативно-правових актів, які стосуються цього питання. Зокрема ми були учасниками підготовки законопроєкту «Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репарації», який був поданий на розгляд Верховної Ради України народною депутаткою Мариною Бардіною. Він передбачає нормативне визначення СНПК і те, що Нацсоцслужба буде органом, який надаватиме статус особи, постраждалої від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
Крім того, ми збираємо та узагальнюємо інформацію стосовно СНПК по всій країні і слідкуємо за якістю послуг, які надаються постраждалим. Наразі в Україні є 855 служб, які надають допомогу постраждалим від цього виду злочину. Тому вкрай важливо контролювати їхню діяльність, здійснюючи перевірки та надаючи методичну підтримку для того, щоб їхні послуги були якісними, своєчасними та ефективними. Бо можуть траплятися помилки, коли, наприклад, замість екстреного втручання пропонують просте консультування. Це серйозне питання, оскільки не той вид допомоги може призвести не просто до негативної дії, але навіть до летальних наслідків для потерпілих.
Василь Луцик
– Наскільки вагоме значення має вдосконалення чинного законодавства і створення нових законів із урахуванням реалій війни?
– Сьогодні для нас всіх в пріоритеті боротьба із зовнішнім агресором. Але в державі під час війни відбуваються ті ж самі процеси, що і у мирний час. Війна їх поглиблює і, відповідно, ускладнює їхні наслідки. Тож розробка законопроєктів, зокрема щодо СНПК однозначно важлива. Наприклад, багато хто оперує поняттям «ґендерно зумовлене насильство», але українським законодавством воно ніде не визначене. А отже, метою розробки нових законопроєктів якраз і є уніфікація наших законодавчих термінів до міжнародних стандартів і врегулювання проблем, спричинених війною.
Багато постраждалих від СНПК зараз перебуває на окупованих територіях. Ми розуміємо, що їх складно виявити. Але наше завдання – створити умови для того, щоб ці люди, якщо вони, наприклад, переїдуть з території Росії чи з окупованих територій до Європи, знали, куди звернутися по допомогу, як отримати статус постраждалих. Якщо вони повертаються в Україну, щоб вони знали, в яку службу звернутися по підтримку, супровід тощо. А це все неможливо без відповідних змін на законодавчому рівні.
– Які найгостріші проблеми в наданні допомоги постраждалим від СНПК ви бачите?
– СНПК – це дуже сенситивний та латентний злочин. Він сильно впливає на морально-психологічну оцінку самої постраждалої особи. Тому нам треба, в першу чергу, працювати інформаційно, щоб люди не бачили стигми в тому, що вони потерпілі. Це не їхня вина, це різновид війни російського агресора проти нашого мирного населення. Саме інформаційні кампанії мають сформувати розуміння цього явища та того, як варто йому протидіяти.
Інша проблема стосується реальних вироків, які виноситимуться нашими судами стосовно винуватців, котрі вчинили СНПК. Коли громадяни бачитимуть, що зло може бути покаране, вони більш відкрито звертатимуться по допомогу та відчуватимуть, що держава їх захистить.
Крім цього, виникають проблеми і в роботі на деокупованих територіях. Тому що там зазвичай відсутні соціальні працівники та служби, які надають допомогу. Потрібно подбати про їхній розвиток для того, щоб люди могли отримувати інформаційну, психологічну, матеріальну та іншу допомогу.
Ну і остання – найбільша проблема, яка зараз, я думаю, всюди спостерігається в державі, – це кадровий ресурс. Тому що, по-перше, у соціальній сфері зараз дуже великий відтік кадрів через невисокий рівень оплати праці. По-друге, обмаль бажаючих працювати на деокупованих територіях або на таких, де ведуться активні бойові дії. А багато постраждалих якраз тут і перебувають.
– Якою є специфіка в реалізації державної політики в сфері соціального захисту та допомоги постраждалим від СНПК?
– Я вже згадував, що наразі СНПК не врегульоване національним законодавством. Всі, хто потерпів від цього явища, отримують допомогу, фактично, як особи, постраждалі від домашнього насильства, тому що іншого механізму в державі нема. Але з нашої сторони, ми проводимо тренінги і навчання спільно з міжнародними партнерами для всіх працівників соціальної сфери, щоб вони розуміли певні особливості сексуального насильства, пов’язаного з війною, і враховували їх при спілкуванні з потерпілими, при збиранні доказів у цих провадженнях. Нашим завданням було розробити необхідні алгоритми такої роботи, запропонувати нові інструменти всім працівникам у цій сфери і постійно проводити їхнє навчання.
Запроваджуємо такі підходи і в наших територіальних підрозділах, які є в усіх областях України. Прагнемо, щоб вони ефективно комунікували з усіма територіальними громадами, місцевою владою, обласними військовими адміністраціями з метою виявлення постраждалих від СНПК і надання їм дієвої допомоги. Також важливо співпрацювати з правоохоронними органами для того, щоб вони застосовували протоколи опитування, які максимально толерантні до постраждалих і повторно не травмували їх.
– Як здійснюється взаємодія та координація роботи між Нацсоцслужбою та іншими органами виконавчої влади, громадськими й міжнародними організаціями, які надають допомогу постраждалим від СНПК?
– Взаємодіємо з усіма нашими контрагентами. Насамперед це стосується Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики Катерини Левченко, адже ми є учасниками всіх робочих груп з розробки державної політики у цій сфері.
Інший позитивний результат – спільно з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством внутрішніх справ і Офісом Генерального прокурора був розроблений алгоритм дій для поліцейських, прокурорів і працівників закладів охорони здоров’я при роботі на деокупованих територіях. Йдеться не лише про те, як працювати з виявленими постраждалими, а і як взаємодіяти між собою. Алгоритм отримав дуже хороші відгуки, він застосовується зараз постійно і став своєрідною настільною пам’яткою для кожного поліцейського, прокурора та працівника медичної сфери в роботі на деокупованих територіях.
Ми також співпрацюємо з багатьма міжнародними партнерами. Як ви знаєте, у нас є Національний план виконання Резолюції Ради безпеки ООН «Жінки. Мир. Безпека». На Нацсоцслужбу покладено багато заходів у межах його виконання, ми залучаємо міжнародних партнерів для проведення тренінгів, для розробки різних методичних матеріалів і для загальної комунікації між усіма учасниками цього процесу. Міжнародний досвід допомагає нам і в роботі з СНПК.
– Яким чином Нацсоцслужба координує сервіси та послуги для постраждалих від СНПК, які надаються органами місцевого самоврядування та громадами?
– Влітку 2023 року ми зрозуміли, що потрібно вносити зміни в Положення про роботу наших територіальних підрозділів, щоб покласти на них координацію діяльності в межах області по домашньому насильству і СНПК.
Вони здійснюють моніторинг усіх послуг, які надаються постраждалим від СНПК. За його результатами готують аналітичні матеріали. Якщо виявляють якісь недоліки, повідомляють про це обласну адміністрацію для вжиття заходів щодо їхнього усунення.
На центральному рівні ми збираємо інформацію про недоліки по всій країні, теж готуємо аналітичні матеріали і розсилаємо всім зацікавленим структурам. Якщо, наприклад, проблема в сфері МОЗу, надсилаємо МОЗу, МВС – надсилаємо їм. Проводимо перевірки, коли бачимо, що певні послуги надаються неякісно або виникають інші проблемні ситуації. Наприклад, за сприяння донорів було відкрито один із Центрів допомоги постраждалим, але фактично він не працює. Людина приходить, а там зачинені двері. Тому наше завдання полягало в тому, щоб він запрацював.
– Чи надаєте ви допомогу тим постраждалим, які перебувають на тимчасово окупованих територіях чи в «сірих зонах»?
– Нацсоцслужба – це контрольний орган державної влади, який слідкує за якістю соціальних послуг, соціальної підтримки та дотриманням прав дітей, а не надає соціальні послуги. Зокрема ми працюємо з тими, хто перебуває на підконтрольній території України. Що стосується окупованих територій, то тут відбувається взаємодія з громадськими організаціями, які комунікують з їхніми мешканцями. І ми беремо участь у процесі повернення дітей з тимчасово окупованих територій. На жаль, серед них є такі, що зазнали СНПК.
У «сірій зоні» працюють наші територіальні підрозділи. Я також особисто їжджу по цих регіонах. І якщо виявляємо там випадки СНПК, то активно включаємо механізм допомоги постраждалим.
– Як Нацсоцслужба працює з постраждалими від СНПК на деокупованих територіях? Як їх виявляєте, з ким контактуєте в цих питаннях?
– Залежно від території є різні групи, з якими ми комунікуємо. В першу чергу, встановлюємо контакти з лідерами громад, навіть неформальними, які за час окупації залишалися патріотами та дбали про людей.
Коли деокуповуємо території, то згідно з міжнародними стандартами, першими заходять ЗСУ, потім – Національна поліція для встановлення порядку, а відтак мають долучатися соціальні працівники. Бо це те, чого першочергово потребує все населення. Тож не випадково ми спілкуємося з тими соціальними працівниками, які безпосередньо розпочали роботу після деокупації, оскільки вони мають повну картину того, що відбулося в громаді. Але якщо таких соцпрацівників нема, ми просимо громадські організації посилити цю роботу і за їхньої допомоги виявляємо таких постраждалих.
– У багатьох європейських країнах застосовується ліцензування надавачів послуг для постраждалих від ґендерно зумовленого насильства (ҐЗН), зокрема сексуального (але не пов’язаного з конфліктом). Чи є потреба в подібній регуляції сфери надання допомоги постраждалим від ҐЗН та СНПК в Україні?
– Ідея ліцензування має свої позитивні сторони, оскільки окреслює рамки ринку та встановлює певний контроль з боку держави. Наскільки Україна до цього готова? Я вважаю, поки що це зарано для наших реалій. Тому що ринок соціальних послуг в Україні тільки розвивається. У нас навіть у мирних областях, наприклад, у Закарпатті та Львівщині, є територіальні громади, де нема жодного надавача соціальних послуг. Тому коли ми почнемо зарегульовувати цю сферу, в неї просто ніхто не піде. Я би тут більше схилявся до ліцензування та сертифікації самих осіб, які можуть надавати ці послуги. Щоб вони проходили необхідний тренінг і були внесені до відповідного Реєстру. Над цим ми працюємо.
– Нацсоцслужба має чималу кількість фахівців і фахівчинь. Як забезпечити їхнє ефективне навчання щодо поводження та допомоги постраждалим від СНПК?
– Це питання ми реалізували по максимуму у 2023 році. Майже 400 працівників у територіальних підрозділах, це приблизно 70% із них, які пройшли навчання щодо роботи з постраждалими від СНПК. Для цього було залучено ГО «ЮрФем», це Асоціація жінок-юристок України. Крім того, працівники центрального апарату Нацсоцслужби провели навчання для державної установи «Урядовий контактний центр», куди здійснюються всі дзвінки стосовно СНПК і працівники якої обов’язково мають знати, як спілкуватися з цими постраждалими.
Разом із ГО Інформаційно-консультативний жіночий центр провели навчання для наших головних управлінь. А ще розробили інформаційну пам’ятку про те, як діяти, коли над особою вчинено СНПК, куди звертатися, які повноваження у надавачів соціальних послуг тощо. І особливо важливо те, що ми також провели навчання для працівників соцслужб з деокупованих територій.
– Вашим працівникам доводиться стикатися з вторинною (вікарною) травмою. Вони постійно перебувають у стресовій ситуації. Як Нацсоцслужба вирішує цю проблему?
– Тут рухаємось у двох напрямках. Перший: ми дійсно дбаємо про наших працівників і зараз спільно з Фондом доктора Деніса Муквеге розробляємо навчальний курс про те, як надавати психологічну допомогу людям, які безпосередньо працюють з постраждалими від СНПК. Враховуючи, що вони отримують дуже багато сенситивної інформації, яка негативно впливає на психіку та емоційний стан, їм варто знати та розуміти, як можна вийти з цієї травми, як підтримувати одне одного та як у подальшому підвищити свою життєстійкість.
Інший напрямок: з грудня 2023 року ми паралельно з Мінсоцполітики запровадили соціальну послугу «Формування життєстійкості». Її суть у тому, що в кожній територіальній громаді за кошти держави буде створено так званий «Центр життєстійкості», де, зокрема надаватиметься психологічна допомога усім її мешканцям. У такий спосіб будемо відновлювати та підвищувати життєстійкість усіх громадян, а не лише соціальних працівників.
Це великий державний проєкт на 2024 рік, бо ми переконані, що всі наші громадяни повинні мати доступ до якісних психологічних послуг, які допоможуть відновлюватися й далі працювати на перемогу.
– Як ви вважаєте, чи всі випадки СНПК, які ідентифікуються та фіксуються, будуть доведені до суду, а злочинці будуть покарані?
– Як людина, яка понад 10 років присвятила кримінальній юстиції і кримінальному процесу, я хотів би рухатися за таким оптимістичним сценарієм. Але, на жаль, я розумію особливості доказової бази за такими справами і, відповідно, судової процедури.
Ключове тут для нас – що зробити? Не втратити, в першу чергу, інформацію від людей, які постраждали, їхні показання. До війни був інший порядок дій у справах про сексуальне насильство: потрібен був висновок судово-медичної експертизи, її мали провести невідкладно після вчиненого насильства. Війна поставила нові виклики. Людина, над якою вчинялося насильство, може бути місяцями чи роками на тимчасово окупованій території і, зрозуміло, що за такий тривалий час ми цих слідів не збережемо. Тож були розроблені нові механізми збирання таких доказів.
Чим більше громадськість знатиме, як боротися з таким явищем, як СНПК, та повідомлятиме про це, тим кращим стане суспільне розуміння та толерантність до постраждалих. Так ми матимемо більше шансів для того, щоб Міжнародний трибунал і наші національні суди виносили вироки, які задовольнятимуть постраждалих від СНПК.
– Що, на вашу думку, спонукає росіян вдаватися до СНПК?
– Ми маємо справу з несформованою нацією, яка перебуває, зокрема під впливом середньовічних устоїв. Згадайте 1918 рік, коли вони прийшли сюди під Київ, згадайте 1939 рік, коли вони прийшли в Західну Україну – чим усе це закінчилося? Терором та репресіями.
Такі дії притаманні російському шовінізму і російському менталітету. Сьогодні вони теж використовують СНПК як зброю війни для того, щоб залякати наше населення на окупованих територіях. Але ми розуміємо, що наше завдання – зробити все, щоб кожен, хто таке вчиняє, був покараний. І щоб навіть їхні нащадки про це пам’ятали і більше такого навіть у думках не допускали.
Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»
Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.
