By Продовжуємо серію інтерв’ю з правозахисниками Української Гельсінської спілки з прав людини (далі – УГСПЛ) про ключові події, досягнення, загрози та виклики у сфері захисту прав людини в Україні у 2021 році. Говоримо з керівницею мережі громадських приймалень УГСПЛ Наталею Козаренко. Інтерв’ю записав фахівець з комунікацій УГСПЛ Максим Петров.
Максим Петров: Пані Наталія, розкажіть, будь ласка, що означає керувати понад 20 громадськими приймальнями (ГП) УГСПЛ.
Наталія Козаренко: Громадська приймальня правозахисної організації – дуже цікаво і складно. Люди, які працюють у правозахисті, повинні мати навички і юриста, і журналіста, і аналітика, і психолога. Але мені дуже пощастило – в мережі приймалень УГСПЛ працюють різні люди, але їх всіх поєднує те, що вони знають що робити, як робити – це професіонали та ентузіасти своєї справи. Тому керувати мережею приймалень досить легко.
У 1998 році я очолила громадську приймальню Херсонського фонду милосердя та здоров’я – це була одна з перших правозахисних приймалень в України. А в 2007 році, коли створювалася мережа УГСПЛ, до її складу увійшли вже 15 громадських приймалень. Сьогодні в нас є 21 приймальня в різних містах. Більша частина – в обласних центрах, і 4 – в Донецькій та Луганській областях, поблизу лінії розмежування.
Мережа працює за єдиними стандартами якості надання послуг та підходів до справ. Хоча кожна приймальня має свою спеціалізацію – Харківська, наприклад, вже багато років працює з питаннями захисту прав засуджених, а Подільська правова ліга опікується більше трудовими та соціальними правами. Тому ми можемо залучати до спільної роботи експертів різних напрямків, налагоджувати горизонтальні зв’язки.
Максим Петров: у яких сферах співпрацюють громадські приймальні?
Наталія Козаренко: Налагодження обміну інформацією – основа розбудови мережі. Правозахисники постійно стикаються з проблемами дотримання прав людей на місцях. І тільки об’єднаними зусиллями ми можемо сприяти їх відновленню. Результатом нашої роботи є не тільки отримання позитивного рішення на користь конкретної людини, але і розробка алгоритмів захисту за типовими питаннями або рекомендації органам влади. Для цього важливо знати ситуацію в цілому по країні. Наприклад, наші юристи вивчили, як на практиці застосовується законодавство України про відшкодування шкоди за зруйноване майно, які рішення приймаються судами, які докази приймаються або ні. В різних регіонах суди по-різному можуть трактувати та застосовувати посилання на законодавство та міжнародні норми.
Максим Петров: Чи співпрацює мережа громадських приймалень УГСПЛ з іншими подібними структурами в Україні?
Наталія Козаренко: УГСПЛ на сьогодні – найбільша мережа правозахисних приймалень. І ми завжди готові до співпраці. У 2021 році УГСПЛ спільно з «Мережею правового розвитку» реалізували проект моніторингу за методологією Індексу прав людини. Також наші приймальні співпрацюють з іншими недержавними організаціями на місцях.
Максим Петров: а як відбувається співпраця з державними партнерами – такими як мережа центрів із надання безоплатної правової допомоги (БПД)?
Наталія Козаренко: З БПД ми співпрацюємо як на місцях, так і на рівні Координаційного центру. Наші приймальні – це осередки моніторингу дотримання прав людини в регіонах. Тому вони співпрацюють з партнерами на місцях, знають про діяльність всіх правозахисних організацій у своєму регіоні. Як, і БПД, ми надаємо безоплатну правову допомогу соціально незахищеним категоріям. Але на відміну від БПД для нас це не завжди вирішальний критерій відбору. Адже ми надаємо допомогу, наприклад, активістам, які можуть бути соціально цілком захищені, але для нас цікаво підтримати їх у боротьбі проти порушень. Тому в деяких випадках БПД спрямовують клієнтів до нас, а інколи – ми до них.
Також приймальні моніторять якість надання правової допомоги за рахунок держави – якщо наші клієнти звертаються зі скаргою на діяльність адвокатів БПД.
Крім того, ми співпрацюємо з параюристами. Це люди, які не є юристами, але мають необхідні знання та досвід, щоб надати консультаційну допомогу людині, яка зіштовхнулася з порушенням прав. Часто параюристи працюють на умовах “рівний – рівному”. Тому їм простіше завоювати довіру людини і підтримати її в бажанні щось зробити.
Але важливо пам’ятати – тільки юрист може визначити стратегію захисту, тому важливо звернутися за правовою допомогою якнайшвидше. Сьогодні від параюристів ми отримуємо до 10% перенаправлень. На мою думку, це небагато. Але система параюридичної допомоги ще не створена остаточно. Сподіваюся, що в настутному році цей показник збільшиться.
У 2021 році до нашої мережі звернулися 11 156 разів, із державних установ до нас спрямували 170 осіб, а з дружніх НУО – 839.
Максим Петров: Чи були якісь цікаві кейси, які Вам переспрямували?
Наталія Козаренко: Так, звісно. Багато цікавих “кейсів” до нас надходять із мережі БО «100% життя» і партнерських організацій, таких як «Волна». Представники вразливих груп дуже часто зіштовхуються з порушеннями прав, зокрема дискримінацією.
Наприклад, зараз юристи УГСПЛ готують заяву до ЄСПЛ через порушення права на справедливий судовий розгляд. Кейс стосується дискримінації з боку працівників поліції осіб, які приймають ЗПТ. Ще ми займаємося питанням скасування дискримінаційних норм та практик в діяльності органів опіки і піклування, коли вони через ВІЛ-статус дитини чи батьків приймають рішення про надання чи ненадання опіки. З нашої точки зору, це винятково неправильний підхід, бо він не враховує інтереси дитини як такі. Вони підходять до людини лише з клеймом «хвора вона на ВІЛ чи ні».
Максим Петров: чи ставляться якісь завдання та стратегічні цілі перед працівниками громадських приймалень?
Наталія Козаренко: Треба враховувати, що більша частина громадських приймалень створена на базі вже діючих правозахисних організацій. Відповідно, завдання і цілі ставляться як організацією, на базі якої працюють юристи, так і тими проектами, до виконання яких ми їх залучаємо. Наприклад, у нас є приймальня, яка працює на базі громадської організації «Січ» у Дніпрі. Свого часу ця організація була створена волонтерами, які в 2014 році допомагали військовим та добровольцям. Потім вони переросли в організацію, що займається захистом прав людей, права яких були порушені внаслідок війни. Це і цивільні, і військові, і члени їхніх сімей.
Максим Петров: у розмові з виконавчим директором УГСПЛ Олександром Павліченком ми обговорювали питання загроз і викликів, з якими зустрілася та боролася Україна в цьому році. Як поточна ситуація в Україні відображалася на роботі громадських приймалень у 2021 році?
Наталія Козаренко: В громадські приймальні люди звертаються з тими проблемами, які їх на сьогодні хвилюють. Тому з 2014 року ми працюємо з жертвами конфлікту – це і військові, і військовополонені, й цивільні, і мешканці непідконтрольних територій. І цього року, й минулого у нас були звернення, пов’язані із запровадженням карантинних вимог. Наприклад, деяким людям стало важче отримувати антиретровірусну терапію. Якщо раніше людина могла щодня приїхати по ліки, з початком карантину це стало набагато складніше. Багато було звернень, пов’язаних із дотриманням трудових прав.
Максим Петров: Що, на Вашу думку, було основним викликом у роботі громадських приймалень в 2021 році?
Наталія Козаренко: Великим викликом у 2020 році було запровадження карантинних обмежень спілкування. Проте у 2021 році це вже не було викликом, ми з цим почали жити. З іншого боку відчувається виснаженість працівників, бо ми працюємо в умовах військового конфлікту і карантину. Сьогоднішня ситуація дуже впливає на емоційний стан як наших клієнтів, так і працівників. Важко працювати через політичну ситуацію та часті зміни законодавства.
Максим Петров: що Ви можете назвати основним успіхом в роботі приймалень?
Наталія Козаренко: Я рада, що в 2021 році ми не закрили жодну з наших приймалень. Ми визначаємо якість роботи за кількістю людей, які до нас звертаються. В цьому році це – 11 156. І чверть із них звернулися тому, що нас рекомендували їхні знайомі. Кількість людей, які до нас звертаються, росте незважаючи на карантин чи інші негаразди.
Сьогодні ми вже системно впливаємо на дотримання прав людей у регіонах. Наприклад, із судами ми можемо працювати не на рівні окремих позовних заяв чи клопотань, а на рівні проведення круглих столів і презентацій зауважень правозахисників.
Ось свіжий приклад: 24 грудня громадська приймальня у м. Суми провела спільну нараду з керівництвом Державної міграційної служби з питань паспортизації засуджених. Вдалося вирішити проблему 14 засуджених. Але ця проблема є у всіх регіонах, і вирішувати її треба спільними зусиллями.
