By На розгляді у Верховній Раді перебуває проєкт закону № 10132 «Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репарації». Про його особливості спілкуємося із заступницею голови парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Мариною БАРДІНОЮ, яка безпосередньо займалася розробкою цього документу.
Марина Бардіна
– Чому виникла потреба розробки законопроєкту?
– Повномасштабне вторгнення рф на територію України продемонструвало усьому світові воєнні злочини, які росія вчиняла і продовжує вчиняти по відношенню до українців та українок. Одним із таких воєнних злочинів стало сексуальне насильство. Є такий вислів, одночасно дуже страшний і цинічний, що зґвалтування – це найдешевша зброя на війні. І сьогодні ми всі розуміємо, що застосування сексуального насильства у різних його проявах є тактикою ведення війни для рф. Окупаційні війська використовують його для приниження людей, знищення духу та гідності, для заподіяння моральних і фізичних травм, для придушення опору населення.
Після деокупації Київщини і звільнення Бучі на початку квітня 2022 року те, що ми побачили і почули від свідків, вразило до глибини душі. З перших днів вторгнення доносилися крихти інформації: про розстріли дорослих і дітей під час спроб евакуації, про зникнення та вбивства журналістів і місцевих активістів та багато іншого. Але реальність перевищила будь-які уявлення. І коли наша армія звільняє нові території, на жаль, ця історія повторюється, ми дізнаємося про катівні, масові поховання, тортури та сексуальне насильство, вчинені рф.
Станом на жовтень цього року Офіс Генпрокурора озвучує інформацію про зафіксований 241 факт СНПК, із них, зокрема 77 – на Херсонщині і 52 – у Київській області. Це лише маленька частина в загальному масштабі СНПК. Люди, які пережили сексуальне насильство на війні, не готові одразу спілкуватися з правоохоронцями. Цьому є декілька пояснень, одне із ключових – страх бути засудженими в очах суспільства та повторно переживати ці події. З іншого боку, дуже важливий безпековий фактор, коли людина перебуває в окупації або там залишаються її близькі, вона може боятися говорити відкрито. І не менш важливо, коли людина може не мати достатнього психологічного ресурсу на спілкування з правоохоронцями, бо на першому плані можуть перебувати проблеми, пов’язані зі здоров’ям, потреба знайти безпечне житло, кошти на утримання себе та родини.
Саме тому й виникла ідея розробити такий законопроєкт, щоб запропонувати постраждалим нагальну допомогу: психологічну, медичну, соціальну, щоб людина отримала кошти на своє відновлення і паралельно з цим морально підготувалася до співпраці з правоохоронцями. Постраждала особа (жінка чи чоловік) зможе добровільно звернутися по таку підтримку і так само добровільно вирішити, як і коли вона готова входити в кримінальне розслідування воєнного злочину.
– Хто долучився до розробки законопроєкту?
– До розробки законопроєкту долучилися практично всі активні учасники та учасниці нашої ґендерної політики, від міністерств та правоохоронних органів до громадських організацій. Міжнародні партнери також допомагали зі своєю експертизою. До прикладу, ми змогли детально дослідити досвід Косово і Боснії та Герцеговини. Роль координатора цього процесу на рівні Кабміну на себе взяли Офіс Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Урядова уповноважена з питань ґендерної політики.
Читайте також: Естер Дінгеманс: «Ми дивимося на випадки СНПК очима постраждалих»
Я хочу також відзначити залученість моїх колег – народних депутаток, які активно дискутували про те, яким має бути фінальний текст, який обсяг гарантій слід визначити. У вересні поточного року завершила роботу Тимчасова слідча комісія ВР щодо сексуального насильства, котре вчиняє рф під час війни з Україною. В рамках цього процесу разом із колегами та колежанками з різних фракцій ми й змогли сформулювати це бачення.
Водночас до розробки проєкту закону були залучені самі постраждалі особи та широке коло громадських організацій у сфері захисту прав людини та надання допомоги постраждалим від збройної агресії рф проти України.
– Чому отримання статусу постраждалих від СНПК є нагальним і важливим для таких осіб?
– Разом із статусом держава не лише надає певний обсяг проміжних невідкладних репарацій та допомоги, а й визнає той факт, що особа постраждала від воєнного злочину, що такі репараційні заходи та допомога мають надаватися без засудження, без стигматизації, з повагою до людської гідності. Перш за все, таким чином держава говорить суспільству, що в ситуації сексуального насильства винен кривдник, а не потерпіла особа. Тому допомога постраждалим має бути вже тут і зараз, а паралельно з цим державний апарат та міжнародні інституції працюють над вирішенням питання про стягнення коштів з рф, про пошук воєнних злочинців та їхнє засудження.
– Хто і за якою процедурою визначатиме статус постраждалих?
– Для отримання такого статусу людина, яка вважає себе постраждалою, повинна буде звернутися із заявою до спеціальної комісії. Робота цієї комісії координуватиметься Мінсоцполітики, тобто це не якийсь новий орган. За аналогію можна взяти комісію, яка на рівні уряду займається питаннями полонених.
Заявник зможе в письмовій формі надати інформацію про факт пережитого. Якщо є додаткові медичні документи чи інші матеріали на підтвердження, вони також мають бути передані на розгляд комісії. При цьому особиста участь у розгляді заяви не обов’язкова, якщо людина не бажає цього.
Читайте також: Репарації для потерпілих від сексуального насильства в період війни
Розглянувши таку заяву, комісія ухвалить рішення про надання статусу. Про нього комісія має поінформувати заявника впродовж 30 днів, а в разі отримання відмови її можна буде оскаржити, звернувшись до комісії або до суду.
– Хто має право на отримання статусу постраждалих від СНПК? Які документальні підтвердження для цього потрібні?
– Будь-яка людина, яка зазнала сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією рф проти України, починаючи з 20 лютого 2014 року, та підтвердила цей факт, звернувшись до урядової комісії. Виняток становлять люди, які були учасниками колабораціонізму.
Перелік, що в даному випадку є сексуальним насильством, є дуже широким і відповідає визначенням Римського статуту: від зґвалтувань до примусового оголення тощо.
Щодо документальних підтверджень, законопроєкт не визначає обсяг таких документів, він буде встановлений на рівні документів уряду. Це потрібно для того, щоб не забюрократизувати процедуру. Всі прекрасно розуміють, що людина, яка, умовно, виїжджала під обстрілами з окупації, може взагалі не мати документів, навіть паспорту, не кажучи вже про інше. Тому й процедури та процес підтвердження мають бути досить гнучкими: це може бути, в одному випадку, рішення суду (якщо воно є), а в іншому – можливе свідчення самої постраждалої особи про обставини справи, про те, що, коли і де сталося. До складу комісії буде залучено фахівців, які зможуть верифікувати таку інформацію і при цьому нестимуть відповідальність за збереження її конфіденційності.
– Чи матимуть право на статус члени родин загиблих осіб, які постраждали від СНПК?
– Так, члени сімей загиблих також зможуть отримати відповідний статус, проте обсяг проміжних невідкладних репарацій та допомоги для них буде дещо вужчим.
– Чому не варто зволікати з отриманням статусу постраждалих від СНПК?
– Якщо ми хочемо відновлення постраждалих людей, щоб вони могли адаптуватися, реабілітуватися, повернутися до суспільного життя, допомагати потрібно якнайшвидше. Ми не можемо чекати моменту, коли, наприклад, рф виплатить Україні всі репарації, а лише після цього запускати відповідні програми та надавати допомогу. Травма від війни та сексуального насильства потребує часу та сил для її подолання, тому зволікання лише грає на руку ворогу. Держава зацікавлена здійснити захист, надати допомогу постраждалим і підтримати їх, коли вони будуть готові переслідувати воєнних злочинців рф у судах.
– Яким чином законопроєкт передбачає вирішення питання з компенсаціями та репараціями постраждалим від СНПК?
– Законопроєкт передбачає два важливі інструменти: невідкладну компенсацію – грошову виплату постраждалим та невідкладні проміжні репарації. Невідкладні проміжні репарації – це заходи, спрямовані на усунення наслідків СНПК шляхом надання постраждалим особам доступу до засобів правового захисту, компенсації, реабілітації, відновлення моральної та матеріальної шкоди. Вони діятимуть також і для членів родин загиблих постраждалих. Отримати доступ до цих інструментів можна буде після набуття відповідного статусу шляхом звернення до комісії при Мінсоцполітики.
– Законопроєкт пропонує створення Фонду виплати невідкладних компенсацій. Коли він може запрацювати і з яких джерел наповнюватиметься?
– Фонд зможе запрацювати, коли буде ухвалений основний проєкт і зміни до Бюджетного кодексу (йдеться про проєкт закону № 10133). Від моменту ухвалення законопроєкту потрібен буде час, орієнтовно пів року, щоб уряд зміг налагодити та запустити всі процеси на своєму рівні. Адже ухвалення закону – це лише перший крок. Щодо джерел фінансування є розуміння, що ними мають бути стягнення з рф як агресора, а також свою готовність виділити кошти озвучують наші міжнародні партнери.
– Чи враховує законопроєкт інтереси постраждалих від СНПК з 2014 року?
– Дія законопроєкту поширюється на всіх постраждалих, починаючи від 20 лютого 2014 року. Тобто ми не розрізняємо, коли людина пережила цей воєнний злочин – до повномасштабного вторгнення чи після. Війна триває з 2014 року, тому й дискусій тут бути не може.
– У разі ухвалення законопроєкту як зможуть скористатися його можливостями постраждалі від СНПК, які перебувають за кордоном? До кого вони мають звертатися?
– На даний момент в проєкті закону передбачений універсальний механізм для всіх – письмове звернення до комісії. Це може бути як паперове звернення, так і звернення за допомогою електронного зв’язку. Розрізнення за місцем перебування заявника законопроєкт не встановлює.
– Коли планується розгляд законопроєкту у Верховній Раді?
– Нині проєкт закону розглядається в парламентських комітетах. Скільки часу знадобиться для його винесення в сесійну залу для розгляду в першому читанні, точно спрогнозувати складно. Але маємо орієнтуватися на кілька місяців. За цим, прогнозовано, відбуватиметься друге читання. Маємо об’єднати наші зусилля для адвокації і тоді парламентські процеси рухатимуться швидше.
– Свого часу ви ініціювали створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування злочинів СНПК. Яка результативність її роботи?
– ТСК завершила свою роботу у вересні 2023 року. До її складу входили народні депутатки з чотирьох різних політсил. Найголовніше – ми змогли провести відкриту комунікацію з правоохоронцями – Офісом Генпрокурора, СБУ, Нацполіцією, які безпосередньо розслідують воєнні злочини та сексуальне насильство, почули, які є складнощі в розслідуваннях, де потрібно поліпшити процесуальне законодавство. Як результат – зареєстрували законопроєкт зі змінами до КПК України (№ 9351). Також ми отримали дуже цінну інформацію від психологів, які працюють із полоненими та людьми з тимчасово окупованих територій, і, звичайно ж, з правозахисниками. Законопроєкт № 10132, який ми з вами обговорюємо, є результатом нашої спільної роботи.
Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»
Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.
