By 
Олександр Соснін, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
На сьогодні осмислення основних напрямків розвитку суспільно-політичних процесів в країні під впливом активного впровадження цифрових технологій стає дедалі більш актуальною проблемою, зокрема і в сфері права. Вирішення питань про те, як відбуваються процеси соціалізації й комунікації в цифровому середовищі під впливом новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), як змінюються способи сприйняття сенсів в іnternet-комунікації та як впливає на сучасну людину віртуалізація повсякденних практик, обумовлюють, зокрема, необхідність проведення широких гуманітарних експертиз при розширенні сфер впровадження цифрових технологій і реалізації за їх допомогою нових проектів освіти, обліку і комунікації громадян, що само по собі веде до політико-правового й економічного оновлення законодавчих засад України.
По темі загалом
Інформація в сучасному світі поступово набуває ознак неосяжного феномену. Форми її унаявлення сучасними ІКТ сьогодні та можливості психологічного впливу на свідомість людини багато в чому визначають шляхи та напрямки розвитку не тільки будь-якої галузі науки, техніки, медицини тощо, а взагалі суспільств і держав. Безпосередньо впливаючи на всі процеси формування людини як особистості, вони мають на неї вирішальний вплив, активізуючи і мотивуючи її до більш глибокого пізнання світу. Під впливом розвитку ІКТ світ дедалі більше віртуалізується, утворюючи нове, так зване кібернетичне середовище, безпека якого стає основою незалежності країн, і потребує розвитку монополії на джерела інформації й використання засобів комунікації заради розвитку економіки вже не окремих країн, а технолого-економічних блоків. За таких умов сьогодні суспільствам й українському, зокрема, виключно важливо знайти шляхи вирішення фундаментальних протиріч, які постійно існують і виникають у реальних процесах становлення і, зокрема, при вихованні людини щодо використання інформації і засобів комунікації в парадигмі цивілізаційного розвитку. Ми бачимо, зокрема, як постійно підвищуються законодавчі вимоги щодо відповідальності за наслідки неправомірних дій при роботі з інформацією й технічними засобами комунікації, оскільки саме вони в сьогоднішньому світі формують виключно складний за сенсом, формою та змістом інформаційно-комунікаційний ресурс розвитку могутності держав світу.
Якщо, скажімо, донедавна віртуальна реальність гарантувала анонімність, дозволяючи приміряти на себе різні ідентичності, то сьогодні в сучасному цифровому середовищі ми цього лишаємося практично, стаємо повністю відкритими у віртуальному просторі. Контроль за інформаційно-комунікаційним середовищем став тотальним. За даними Bringing Big Data to the Enterprise (2018, web), за один день мережевої присутності створюється приблизно 2,5 мільйона трильйонів байт лише особистої інформації. Дії людини в мережі стають «тотально прозорими», і, як відзначається фахівцями, сфери, що генерують дані, з наростаючими темпами будуть мати дедалі більше інформації про людину – набагато більше, чим вона собі уявляє. Вся ця величезна кількість інформації постійно циркулює, фільтрується з різною метою, а оскільки її надмірна прозорість завжди веде до небажаної доступності, постійно зростає потреба в засобах і технологіях її захисту.
Найважливішою подією глобального масштабу в новітній світовій історії слід назвати подолання людством за допомогою сучасних ІКТ безумовно високого рівня інформаційного бар’єру, яким владні структури багатьох країн впродовж століть утримували контроль над інформацією. Події, які відбулися в світі в останні три десятиріччя, наочно довели, що контроль над інформацією з боку держави в нашій країні зокрема, практично втрачено, незважаючи на всі зусилля, на хитрощі владних структур. Сталося це не тільки через відсутність необхідних інструментів (їх ще не виробили, хоча й посилено виробляють), – головним чином, тому, що сучасні держави принципово будувалися під зовсім іншу ієрархію цінностей інформаційних потоків і ресурсів. Тому подолання чергового інформаційного бар’єру об’єктивно стало головним дестабілізуючим фактором сталого розвитку в 70-х роках XX століття, порушенням звичного світового порядку, здається, на багато десятиліть вперед. Швидкість і масштаби подолання інформаційного бар’єру вказують на головні небезпеки руйнування надій щодо прогресивного цивілізаційного розвитку. Ми вже відчули, що події в світі, які були пов’язані з активним використанням в державному управлінні сучасних ІКТ і розширенням свобод громадян щодо доступу до інформації, стали детонаційним поштовхом для процесів підриву монополії держави на право безконтрольного володіння інформацією.
Щоб довести це, необхідно згадати, що перший інформаційний бар’єр людство подолало, створивши ієрархічну систему обробки інформації – бюрократію, яка зберіглася аж до останнього часу. Історично вона стала головним інструментом і засобом влади при управлінні інформаційно-комунікаційними потоками, збудувала міцні бюрократичні держави, які не люблять не тільки анархісти. Разом із тим, без допомоги професійних бюрократичних структур жодна державана сьогодні поки що не може захиститися, наприклад, від агресії.
Сьогодні, аналізуючи переможні дії суперників в геополітичних і військових конфліктах, не можна не помітити постійного зростання ролі інформаційно-комунікаційної компоненти в якості виключно важливого фактору – вмілого, або навпаки, використання владними й військовими структурами новітніх ІКТ та інформаційно-комунікаційних ресурсів. Третя (в технічних засобах зв’язку) технологічна інформаційно-комунікаційна революція активно сприяє масовому впровадженню не тільки досягнень науки і техніки, зокрема мікро- і оптоелектроніки, в новітні технічні засоби ІКТ, що зрозуміло, але й принципово нових моделей використання досліджень психології та медико-біологічних властивостей людини при опрацюванні інформації за допомогою комп’ютерної техніки в різноманітних пристроях та internet-сервісах. Власне, все це в сукупності й отримало назву ІКТ (або information communication technologies) – що в сучасних уявленнях є багатовимірною сукупністю методів і програмно-апаратних процесів, інтегрованих заради або з метою збирання, збереження, опрацювання й поширення інформації.
Мені, як людині, яка стояла біля витоків процесів інформатизації країни в аспекті проблем, пов’язаних із захистом інформації від витоків технічними каналами, учаснику законотворчої діяльності при впровадженні на початку 1990-х років новітніх інформаційно-комунікаційних процесів у суспільстві, особливо цікаво сьогодні бачити фахово організовані дії української влади й, особливо, військовими, використання новітніх американських технологій, скажімо, Starlink Ілона Маска, які є здобутком уже четвертої технологічної революції. Вона асоціюється, головним чином, з цифровими технологіями й глобальною інформатизацією людства. Тут технологічний прорив у процесах створення й виробництва засобів зв’язку особливо вражає і трансформує наші уявлення та свідомість щодо можливостей новітніх методів обробки інформаційних відомостей сучасними засобами комунікації. Вони обумовлюють сьогодні всі зміни в суспільно-політичних процесах, устрої держави, бізнесу й повсякденного життя кожного з нас.
Одним з проявів цього є фіксація в цифровому форматі практично всіх процесів реального життя – безмежний теле-, відеозв’язок, транзакційні банківські операції, дані про абонентів телефонних мереж та інших сервісів, зокрема від супутників, камер спостереження, GPS-навігаторів, реєстраційних пристроїв, переносних гаджетів, internet-речей, соціальні мережі тощо. Безумовно, що все це потребує сучасного нормативно-правового обґрунтування для впровадження новітніх ІКТ, які вже стали інструментом для досягнення визначеної мети будь-якої організації, здатної сприймати, розподіляти та використовувати інформацію, тобто під інформаційним суспільством слід розуміти таке суспільство, в якому інформаційно-комунікативне право розглядається не тільки як невід’ємний компонент управлінських технологій, а й як умова потрапляння країни до світових технологічно-економічних блоків, які сьогодні починають активно формуватися.
Щодо концептуалізації поняття інформаційно-комунікаційного менеджменту
Саме за таких умов з’являється в нових політико-правових процесах або потреба змін в інформаційно-комунікаційному менеджменті, який включає в себе всі технології організації управлінської діяльності. Їх досить жорстко підпорядковують досягненню мети більш ефективної організації системи управління державою через посередництво, впорядкування перетворень висхідних субстанцій та інформаційно-комунікаційних ресурсів кожного підприємства або організації, перетворення їх на вироби та послуги. Тобто концептуалізація поняття «інформаційно-комунікативний менеджмент» дедалі більше пов’язується з двома основними – типом ресурсів та типом інструментів або технологій. Парадигма інформаційно-комунікативного менеджменту визначає інформацію як базовий компонент інформаційно-комунікаційної системи будь-якої організації, що розвивається за рахунок активного застосування інформаційно-комунікативних технологій і систем.
Усі країни вирішують проблеми концептуалізації інформаційно-комунікативного менеджменту (інформаційної економіки, інформаційних технологій, інформаційних систем, інформаційних ресурсів) із метою створення більш ефективного єдиного інформаційного простору, включаючи: 1) розробки консалтингового проекту (проектів) формалізації вимог до створення системи інформаційного простору організації; 2) проектування автоматизованих інформаційних систем та методів їх проектування; 3) реінжинірингу (реконструкції) бізнес-процесів інформаційного суспільства; 4) новий системний підхід, що регламентує проектування, розробку, супроводження й розвиток інформаційних систем (нове системне проектування); 5) розробку технологій інформаційно-комунікативного менеджменту – інформаційна техніка, інформаційні функції, інформаційне та комп’ютерне середовище системного менеджера, засоби інформаційного менеджменту тощо; 6) опис технологій інформаційно-комунікативного менеджменту в системах соціального захисту – інформаційні ресурси й моделі системи соціального захисту, технології інформаційного менеджменту даної системи, включаючи корпоративну автоматизовану інформаційно-комунікаційну систему із системою персоніфікованого обліку співробітників.
Більш послідовно за таких умов слід виділяти й віртуальний простір, концептуалізуючи інформаційно-комунікативний менеджмент в якості матеріалізації форм підтримки процесів і функцій, які домінують у інформаційному суспільстві: 1) матеріальна опора простору (мікроелектроніка, телекомунікації, комп’ютерна обробка даних, системи сповіщення й високошвидкісного транспорту, що базуються на інформаційних технологіях); 2) вузли й комунікації, тобто простір потоків, що базуються на електронній мережі, яка пов’язує між собою конкретні місця з чітко виділеними соціальними, культурними, фізичними і функціональними характеристиками; 3) просторова організація домінуючих менеджерських еліт, що здійснюють управлінські функції, навколо яких формується організаційний простір. Звідси витікає надзвичайно важливий висновок, що мережа впливає на соціальну організацію спільноти (Соснін О. В., Воронкова В. Г., Нікітенко В. О., Максименюк М. Ю. «Інформаційно-комунікативний менеджмент: зарубіжний і вітчизняний досвід»: Навчальний посібник / За ред. д. політ. н. О. В. Сосніна, д. філософ. проф. В. Г. Воронкової. – Київ: Центр навчальної літератури, 2017. 316 с).
Запит до юридичної науки
За таких умов у суспільстві має виникати грандіозний запит до юридичної науки щодо визначення статусу й взаємовідносин людини або організації між собою і державою в питаннях безпеки, зокрема, масивів інформації і даних, які існують та постійно накопичуються. Люди, технологічні засоби, які обробляють і використовують інформацію, таким чином утворюють величезний ланцюг політико-правових проблем, наприклад, щодо пошукових систем обробки запитів, які в більшості виступають самі по собі джерелом нових знань або даних. Вони стали вже не просто великими за обсягами, а просто небезпечними при вільному їх використанні. Вибірково вони можуть бути неконтрольовано використані державними або наддержавними структурами і цим нанести шкоду власникам інформації, скажімо, маркетинговим службам будьяких бізнесових організацій, при прийнятті своїх управлінських рішень. Усе це створює безліч ризиків при забезпеченні таємниць для національної безпеки взагалі й може перешкоджати інноваційному розвитку України.
«Великі дані» («Big Data»)
Саме тому в 1999 році рішенням РНБО України в Інституті стратегічних досліджень планували створити Центр інформаційних ресурсів та технологій з метою скоординувати діяльність влади в цій сфері. Спроба виявилася невдалою, ми не змогли подолати межу некомпетенції керівництва Інституту щодо визначення ваги інформаційного ресурсу в процесі розбудови України. Разом із тим, інформація будь про що в цифровому вигляді швидко набуває в світі ознак головного ресурсу розвитку, оскільки здатна відразу використовуватися комп’ютерною технікою, зокрема, системами штучного інтелекту. За таких умов зростає актуальність питань щодо виваженої державної політики, використання продуктів інтелектуальної власності, нових науково-технічних і технологічних винаходів. Проблема стає виключно актуальною для подальшого цивілізаційного розвитку держави, оскільки оцифрована змістовна інформація стала для суспільства новим світоглядним явищем. Вона отримала в світі навіть нову назву – «Великі дані» («Big Data»), хоча однозначного підходу щодо визначення терміну поки що немає.
Сьогодні в якості робочого визначення сенсу цього феномену «Big Data» прийнято використовувати підхід Gartner, Inc (Gartner, Inc – Провідна світова дослідницька і консалтингова компанія у сфері інформаційних технологій, засновник Gideon Gartner, рік заснування 1979, головний офіс Стемфорд, Коннектикут, США), відповідно до якого вони є об’ємними, високошвидкісними і/або різноманітними інформаційними ресурсами, які потребують економічно нових ефективних (інноваційних) форм обробки інформації. Загальними є питання, які з них дозволяють покращити їх розуміння приладами сприйняття й автоматичної обробки при опрацюванні та прийнятті рішень комп’ютерними системами штучного інтелекту. Тобто, «Big Data» – це не тільки сховище інформаційного ресурсу, а вся сукупність методів збирання, зберігання та обробки інформації в сукупності підходів до технологій аналізу великих об’ємів даних комп’ютерною технікою. Безумовно, всі розуміють, що самі по собі вони зазвичай характеризуються неструктурованістю, неоднорідністю, різноманітністю форматів, високою швидкістю генерації й оновлення. Всі ці процеси в них багатовимірні і складні, однак, сучасні комп’ютерні системи дозволяють аналізувати величезні масиви інформації навіть із джерел масової інформації. Безумовно, вони, з метою отримання, зберігання й обробки інформації при прийнятті рішень, оскільки утаємничуються, застосовуються і для глибокого осмислення багатьох інших процесів, які відбуваються в реальних системах, зокрема державного управління. Технології «Big Data» всюди набувають авторитету, оскільки апріорі розширюють можливості для знаходження рішень багатьох проблем і прикладних завдань у низці сфер. Зокрема, вони надають можливості виявлення в існуючих масивах даних нових властивостей, які формуються при наявності великих об’ємів різноманітної інформації, візуалізують тренди розвитку ситуацій. Тобто, поєднуючи техніку і технології, нові технології «вибудовують змісти із даних на екстремальній межі практичності». Все це, в свою чергу, вимагає від правознавців глибоких (фундаментальних) досліджень у цій сфері, обумовлюючи появу (народження) нового типу інформаційно-комунікативного соціуму, що потребує впровадження на всіх рівнях нового інформаційно-комунікативного права.
На відміну від інших технологій, «Big Data» притаманні особливості: по-перше, її використання виправдовується або особливою складністю завдання, або надвисокими об’ємами оброблюваних даних; по-друге, «Big Data» поєднують техніки і технології, які видобувають новий зміст із даних, явно в них не наявний. Перевага «Big Data» в тому, що чим більш об’ємний і різнорідний масив інформації піддається аналізу, тим більш вірні й релевантні дані вдається одержати. Для цього застосовуються різні методики, як традиційні, так і новітні.
Дещо про сенс інформаційно-комунікативних технологій
Сенс всіх інформаційно-комунікаційних переходів у соціумі полягає в тому, що звичний порядок змінюється через хаос і навпаки. У пошуках стабільності складні соціотехнологічні системи завжди починають здійснювати управління через підвищення місця і ролі (виконання функцій) права. В інформаційно-комунікативному менеджменті такий пошук проявляється в протилежних тенденціях: 1) прагненні до максимально неупорядкованого стану (хаосу) в замкнутих системах; 2) прагненні до форм упорядкування (при певних умовах) у відкритих системах. Так, мірою безладу в організації (дезорганізації) є величина, яка називається ентропією, а мірою порядку (організації) – негативна ентропія, що називається негентропією, або «інформацією». Суттєвий аналіз процесів самоорганізації в організаціях як складних соціотехнологічних систем, до яких належить і суспільство, дає відповідь на питання: яка спрямованість тієї рушійної сили, що змушує дисипативні (Дисипація (лат. dissipatio – розсіювання) – процес розсіювання будь-чого, наприклад, енергії. У фізичних системах – перехід частини енергії впорядкованого процесу в енергію невпорядкованого процесу) структури ставати більш складними в процесах ієрархізації чи спрощуватися в процесах деієрархізації та самооргнізуватися до стану впорядкування всіх структур.
Із позицій системного підходу інформаційно-комунікативний менеджмент охоплює питання планування, організації, координації і контролю інформаційної діяльності, тобто всю сукупність процесів комунікації всередині будь-якої організації, поглинаючи в собі всі функції управління з процесів комунікації й прийняття рішень. Враховуючи той факт, що основним носієм інформації в управлінні є документ, то слід зробити висновок про те, що методологія інформаційно-комунікативного менеджменту повною мірою може бути застосована до управління документацією в організації, що кваліфікується як технологія управлінської діяльності і відбувається в умовах стохастичності (Стохастичність (від грец. στόχος – припущення, здогад) – означає випадковість. Стохастичні системи потрібні для введення та використання в фізичних системах, де ми не впевнені в значенні вимірюваних параметрів) так званого інформаційного суспільства та мережевої економіки. Умовно ми можемо навіть виокремити найбільш розповсюджені дефініції інформаційно-комунікативного менеджменту: інформаційне забезпечення діяльності організації на всіх рівнях управління в самому широкому смислі слова: інформаційні ресурси організації та управління ними; інформаційні послуги і підприємництво; інформаційні системи, технічна підтримка й управління ними; обробка та аналіз інформації; офіс-менеджмент; стратегічне планування та менеджмент.
Парадигму інформаційно-комунікативного менеджменту в контексті нелінійно-синергетичної методології слід розглядати як еволюцію розвитку суспільств, кожний елемент якої слід аналізувати як мікросистему чи субсистему, яка може бути окремою складовою системою будьякої макросистеми або макромоделі. Структура парадигми інформаційно-комунікативного менеджменту потребує визначення архітектоніки диференціальних моделей, субмоделей і субсистем інформаційно-комунікаційного суспільства з метою більш глибокого визначення його властивостей (атрибутів) як системи з урахуванням евристично-еволюційних тенденцій подальшого розвитку.
Міждисциплінарна матриця парадигми інформаційно-комунікативного менеджменту (філософська, кібернетична, соціологічна та інше) несе в собі відповідно і понятійний ланцюг термінів, який включає онтологічні, гносеологічні та аксіологічні визначення. Дана проблематика визначення парадигми інформаційно-комунікативного менеджменту визначається соціокультурною детермінацією всієї системи діяльності, об’єктивними передумовами та суб’єктивними чинниками, взаємодією між суб’єктом та об’єктом, засобами та цілями, раціональним та ірраціональним, свідомим та несвідомим у системі розвитку інформаційного суспільства.
Щодо політико-правових норм поведінки з інформацією
Таким чином з появою технологій «Big Data» характерним стає і зовсім іншим підхід до визначення політико-правових норм поведінки з інформацією – результатам її обробки. Притаманні технологіям «Big Data» процеси очищення великих масивів інформації шляхом послідовного моделювання змушують формувати певні етапи, висувати гіпотези, будувати моделі (статистичні, візуальні або семантичні), перевірки на основі моделі правильності висунутої гіпотези і, як наслідок, висувати нові гіпотези. Цей процес потребує не тільки величезних зусиль аналітиків, здатних до інтеграції математичними методами візуальних даних, складання інтерактивних запитів на основі знань, розробки адаптивних алгоритмів машинного навчання… Таким чином, на новому рівні знань інтелектуалізуються всі етапи розробки і прийняття, скажімо, юридично узгоджених управлінських рішень. Все це дозволяє зробити аналіз інформації пророкованим, тобто здатним пропонувати рекомендації на майбутнє із більш прагматичними висновками. Неминучим стає перехід і до предикативної (Предикативність – від лат. praedicatio – це «стверджене, сказане, висловлене» – це віднесеність змісту до об’єктивної реальності) діяльності (предикативна аналітика), що дозволяє не тільки прогнозувати з високим ступенем вірогідності і деталізації розвиток ситуації, але й заздалегідь спланувати розподіл ресурсів у випадку її виникнення. І якщо декілька років тому це здавалося фантастикою, то сьогодні створені умови, щоб це стало стандартною функціональністю.
Вплив технологій «Big Data» на системи інформаційно-комунікативного менеджменту й створення новітніх ІКТ, розвиток усіх секторів систем управління, зокрема національною економікою, в тому числі й на забезпечення міжнародних економічних відносин та процесів суспільно-політичного життя, величезний. Новітні методи інформаційно-комунікативного менеджменту стрімко поглинають усі досягнення технологій «Big Data» й розвиваються в спектрі їх можливостей.
Джерело: Юридичний вісник України
