У світі вже давно практикується надання послуг у вигляді «аутсорсингу» та «аутстафінгу». В Україні дані послуги набувають все більшого поширення, але їх правове регулювання на даний момент ще недостатнє та недосконале.
Термін «аутстафінг» законодавчо не закріплений, проте, ст. 39 ЗУ «Про зайнятість населення» передбачений такий вид діяльності, як «діяльність суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого працедавця», що є тотожним поняттю аутстафінгу. Також, п.п. 14.1.183. ПКУ містить визначення послуги з надання персоналу — господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій.
Визначення аутсорсингу наведено в розд. 4 Національного класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009:2010,«аутсорсинг» – угода, згідно з якою замовник доручає підряднику виконати певні завдання, зокрема, частину виробничого процесу або повний виробничий процес, надання послуг щодо підбору персоналу, допоміжні функції. Тобто,аутсорсинг – це передача однією компанією певних бізнес-процесів, функцій або конкретних завдань на виконання іншій компанії (аутсорсеру), що спеціалізується у відповідній галузі.
Крім того, що при аутсорсингу / аутстафінгу делегуються завдання третім особам, замовник отримує додаткові вигоди у вигляді:
– зменшення бази оподаткування, внаслідок того, що непотрібно утримувати працівників у штаті та сплачувати податки;
– можна «залишити статус малого підприємства», коли на компанію можуть «працювати» безліч працівників поза штатом;
– уникнення трудових ризиків із працівниками (виробничі травми, кадрова документація, надання відпусток тощо);
– уникнення додаткових підстав для перевірок Держпрацею;
– спрощення бухгалтерського обліку тощо.
Як зазначалось вище, при аутсорсингу виконуються роботи або надаються послуги, здійснюється ведення певного бізнес-процесу, а при аутстафінгу – однією компанією надаються співробітники іншій для виконання робіт, у тому числі на певний строк, тобто передбачається передача фахівців, а не кінцевого результату.
За договором аутсорсингу, працівники як правило виконують роботу на своїй території, грошова винагорода сплачується по факту виконаних робіт/наданих послуг. При оподаткуванні аутсорсингу, важливим є те, що отримані послуги замовник може включити до витрат і до податкового кредиту з ПДВ ( п. 198.1 – 198.3 ПКУ ), а виконавець відповідає за надані послуги (виконані роботи), зокрема щодо дотримання якості, строків та інших умов, що Сторони зазначать у договорі.
За договором аутстафінгу компанія аутстафер надає своїх кваліфікованих співробітників у тимчасове користування компанії замовника. Такі працівники можуть підпорядковуватися трудовому розкладу замовника, мати свої робочі місця на території замовника, але отримують щомісячну зарплату від компанії аутстаферу. Інколи трапляються випадки, коли замовник звільняє своїх працівників, а аутстафер зараховує їх у свій штат, тож працівники продовжують виконувати свої звичайні обов’язки, але числяться в штаті компанії аутстафера.
В плані оподаткування, договір аутстафінгу цікавий тим, що бухгалтерські обов’язки (ведення документації, нарахування та сплата податків, виплата заробітної плати, оформлення трудових книжок тощо) здійснюється аутстафером, це дозволяє суттєво оптимізувати податкові витрати підприємства, як й при аутсорсингу.
Але сторонам необхідно врегулювати питання щодо створення належних умов для роботи працівників, межі відповідальності за травми здоров’ю працівника, надання відпустки та лікарняного тощо. Так як працівники укладають трудовий договір із компанією аутстафером, останній і несе усі ризики щодо дотримання трудового законодавства та інших обов’язків роботодавця. Але сторони повинні у договорі між собою врегулювати всі спірні питання щодо компенсації аутстаферу понесених збитків, наприклад травми працівників, внаслідок неналежних умов роботи, оплачування відпустки та лікарняних, узгодити посадові обов’язки та перевірку кваліфікації працівників, компенсацію матеріальних збитків замовника та інші суттєві умови роботи.
Згідно ст. 39 ЗУ «Про зайнятість» діяльність аутстафінгу здійснюється на підставі дозволу, що надається Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Порядок видачі дозволу регулюється відповідною Постановою КМУ № 359 Про порядок отримання дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця. Проте, на день написання даної статті, зазначена Постанова не набрала чинності, як наслідок отримати дозвіл не є можливим.
Крім того, у відповідності до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про зайнятість населення» постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2013 № 400 затверджений «Порядок формування та ведення Переліку суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців. Відповідно до частини 5 Порядку, для включення до Переліку посередники подають до Державної служби зайнятості рекомендованим листом з повідомленням про вручення заяву за формою встановленою Мінсоцполітики .
Таким чином, суб’єкти господарювання, що надають послуги з аутстафінгу, зобов’язані надіслати до Державної служби зайнятості заяву за формою встановленою Мінсоцполітики для включення до Переліку. Хочемо зазначити, що згідно із ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», у разі відсутності дозволу щодо зайняття аутстафінгом – накладається штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.
Якщо звернутися до судової практики, то одними з найпоширеніших спорів, що пов’язані із аутсорсингом та аутстафінгом, є податкові повідомлення-рішення (ППР) щодо платників податків. За даними ППР податкова, як правило, зазначає, що платник податків не має штату та виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності.
Наприклад, у справі № 804/16286/13-а ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку за результатами якої був складений відповідний акт та ППР. Донарахування податків та штрафних санкцій ґрунтуються на припущенні відсутності реальних господарських відносин платника податків з контрагентами через відсутність у зазначених контрагентів належної кількості трудових ресурсів, а також про відсутність на балансі матеріальних ресурсів, виробничих баз, складських приміщень. Але суд звернув увагу на те, що норми чинного законодавства України не містять прямої вказівки та не ставлять в залежність право платника податку на віднесення витрат до складу валових та на податковий кредит від таких факторів як відсутність у контрагента виробничо- складських приміщень, основних фондів, засобів для транспортування, наявності трудових ресурсів, на які посилається податкова. Відсутність у постачальника достатніх трудових ресурсів, машин тощо необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів, адже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила). Як наслідок, суд скасував неправомірне ППР.
Проте на практиці є й протилежні рішення. Так у справі № 826/1708/15 платник податків звернувся за оскарженням ПРР щодо заниження податку на додану вартість на значну грошову суму через відсутність факту реальності господарських операцій між ним та його контрагентами. На підтвердження виконання умов укладених з контрагентами договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій платником податків було надано до суду копії всіх необхідних документів.
Проте податковою були складені акти про неможливість проведення зустрічної звірки таких контрагентів, де вказано, що контрагенти позивача не мали ані трудових ресурсів, ані виробничих можливостей для виконання відповідних обсягів робіт, взаємовідносини позивача із вказаним контрагентами направлені на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.
Проаналізувавши зазначені обставини, суд наголошує на тому, що позивачем не наведено суду економічної та ділової доцільності взаємовідносин із контрагентами, та прийшов до висновку про правомірність винесеного податковою ППР.
Отже, можна зробити висновок, що аутсорсинг та аутстафінг – інструменти, що можуть допомогти бізнесу, якщо вміти з ними працювати . Насамперед, слід ретельно прописувати умови у договорах за для розуміння кінцевого результату послуги / робіт та меж відповідальності Сторін за для уникнення спорів між замовником та виконавцем. При аутстафінгу слід зробити формальну процедуру щодо повідомлення Державної служби зайнятості про зайняття відповідною діяльністю та ретельно складати документацію щодо залучених працівників, наприклад, права та обов’язки, порядок роботи, перелік працівників тощо, за для уникнення можливих непорозумінь із Держпрацею та податковою.
