Підтвердження реальності господарської операції для отримання податкової вигоди

Нова судова практика Верховного Суду в підтвердженні реальності господарської операції та отримання податкової вигоди.

Суть питання

П’ятого травня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/15514/20 досліджував питання щодо підтвердження реальності господарської операції та отримання податкової вигоди. Норми діючого законодавства та судова практика свідчать, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими, належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена, крім того, податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає й вимозі статті 75 КАС щодо достовірності доказів.

Важливо. Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону № 996-XIV, так само характеризує й податковий облік. У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які за висновком контролюючого органу є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, ця практика, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування в податковому обліку податкового кредиту та на зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат, відображену в бухгалтерському обліку, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та має підтверджуватися первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту документа (заповнення обов`язкових реквізитів).

Принцип індивідуальної відповідальності платників податку

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Між тим слід враховувати, що Велика Палата Верховного суду в постанові від 07.07.2022 р. у справі № 160/3364/19, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи, зробила висновок, що цю норму необхідно тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Позиція Верховного Суду

За висновком ВП ВС, сам факт використання первинних документів із недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті…

Задовольняючи касаційну скаргу контролюючого органу Верховний Суд акцентував увагу на тому, що здійснюючи відповідну діяльність (у даному випадку з виробництва та реалізації олії), є підстави вважати, що платник податків обізнаний із нормативними вимогами що регулюють діяльність у сфері його спеціалізації, а отже, повинен враховувати особливості виробництва та поставки продукції (наявність технічних, матеріальних, трудових та інших ресурсів) у його контрагентів…, у противному випадку джерело походження товару не буде встановлено, а отже, лише наявність первинних документів (без реальної можливості виробити/поставити відповідний товар) у сукупності не буде свідчити про реальність господарської операції, а навпаки, буде вказувати на відсутність реального змісту господарських операцій.

Верховний Суд акцентує увагу що в разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема в створенні штучних підстав для збільшення витрат та/чи податкового кредиту, або в разі, коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, котрий не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на витрати та податковий кредит є безпідставною.

Висновок

Для підтвердження реальності господарської операції вже недостатньо надання контролюючому органу первинно-бухгалтерських документів та застосування принципу «індивідуальної відповідальності платника податків», необхідно також враховувати виробничі, матеріальні, трудові ресурсні потужності у своїх контрагентів (або можливість залучення цих ресурсів контрагентами).

Джерело: Юридичний вісник України