By Сьогоднішня розбалансованість економіки негативно вплине на аграрний сектор, який єдиний серед секторів в останні роки демонстрував позитивну тенденцію виробництва та експорту і зрештою став локомотивом економічного розвитку країни. Порушуються усталені структурні співвідношення, які склалися в останні роки, і до яких товаровиробники хоч якось пристосувалися.
Девальвація національної валюти та спричинена нею інфляція знецінюють наявні у господарюючих суб`єктів фінансові кошти, ускладнюють ведення господарської діяльності. Незабаром весняна посівна кампанія, яку потрібно забезпечити за кошти отримані ще до подорожчання ресурсів.
Гривневі ціни на зерно та олійні культури коливаються услід за девальвацією гривні, але по відношенню до минулого року вони зростають. Так, станом на 11.03.2015 ціни на пшеницю 2 класу на умовах поставки EXW-елеватор зросли проти аналогічної дати минулого року в 2 рази ( з 2070 грн./тонну до 4100 грн./тонну), на кукурудзу – в 1,8 рази ( з 1770 грн./тонну до 3200 грн./тонну ).
Разом з тим, за досліджуваний період ціни на матеріально-технічні ресурси для сільського господарства зросли ще більшими темпами: на дизельне пальне в 2,2 рази (з 10500 грн./тонну до 23000 грн./тонну); на аміачну селітру в 3,3 рази (з 3500 грн./тонну до 11600 грн./тонну). Очевидно, що темпи зростання цін на ресурси випереджають темпи зростання цін на зерно.
Ще більшою проблемою є те, що середні та малі сільськогосподарські підприємства не мають змоги скористатися можливістю продати товар за сьогоднішньою ціною, адже левову його частку вони реалізували восени.
Так, за даними офіційної статистики у червні 2014 р. – січні 2015 р. пшениці реалізовано 12,8 млн. тонн, а це близько 85% від можливих обсягів реалізації. За вересень 2014 р. – січень 2015 р. кукурудзи реалізовано 14 млн.тонн, а це понад 75% потенціалу реалізації.
Для України є традиційним такий сплеск збуту збіжжя відразу після збирання врожаю, адже потрібно розрахуватися з кредиторами, осіння посівна кампанія потребує обігових коштів, яких взяти ніде, окрім як із власного господарства. В Україні відсутні інструменти фінансового кредитування села за прийнятними відсотковими ставками, тож сподіватися аграріям приходиться лише на власні сили. Саме тому, спостерігаємо щороку масовий збут врожаю «з під комбайна».
Восени, на початку 2014/2015 маркетингового року, середня ціни на кукурудзу коливалися від 1650 до 2500 грн./тонну. Щоб придбати 1 т дизельного пального потрібно було реалізувати 8-10 т зерна кукурудзи, тоді як у першому півріччі 2014 р., було достатньо збути всього 6 тонн кукурудзи (рис. 1).
Сьогодні для придбання 1 т дизельного пального потрібно використати виручку від реалізації восени 2014 р. 11,5 тонн кукурудзи за середньою ціною 2000 грн./тонну.
Суттєве порушення паритету цін спостерігається й в співвідношеннях цін на мінеральні добрива та зерно. Так, сьогодні для купівлі 1 т аміачної селітри необхідно збути 2,6 тонни пшениці 2 класу або 3,3 тонни кукурудзи (за цінами березня 2015 р.), чи 4,6 тонни пшениці 2 класу або 5,6 тонни кукурудзи (за цінами осені 2014 р.), коли реалізувався врожай малими та середніми господарствами. В березні 2014 р. достатньо було збути, відповідно, 1,7 тонни кукурудзи або 2 тонни пшениці. Для порівняння, в Польщі цей показник знаходиться на рівні: 1 тонна аміачної селітри = 2 тонни пшениці.
Лише окремі крупні господарства, які мають відповідні сховища для зберігання зерна і реалізують залишки кукурудзи за нинішніми цінами –зможуть купувати матеріально-технічні ресурси на відносно паритетних умовах: для придбання 1 т дизельного пального їм необхідно буде реалізувати понад 7 тонн кукурудзи (рис.1). Взамін 1 тони аміачної селітри вони «пожертвують» 3,3, а не 5,6 тонни кукурудзи, як малі підприємства.
Не секрет, що агрохолдинги майже не займаються тваринництвом, яке на часі збиткове. А от соціально-відповідальні господарства, які виробляють продукцію тваринництва, потрапили сьогодні у вкрай складне становище через диспаритет цін та неможливість підвищити ціну на вироблену продукцію внаслідок обмеженості внутрішнього попиту.
Якщо на початку 2014 р. за реалізовану 1 т м`яса свиней можна було придбати 2,0-2,1 тонни дизельного пального, то поступово цей показник знизився до 1,5 тонни, а в березні 2015 р. – до 1,2 тонни.
Аналогічно по молоку: на початку минулого року за 1 т молока реалізованого на переробку можна було придбати 0,5 тонни дизельного пального, згодом – лише 0,3 тонни, а уже в березні 2015 р. – всього 0,2 тонни.
Слід також зазначити, що крупні аграрні холдинги мають змогу збувати свою продукцію за цінами в доларовому еквіваленті, використовувати інструменти фінансового кредитування господарської діяльності, які не доступні для дрібних підприємств, тому вони більш захищені в сучасних умовах.
Таким чином, у поточному році аграрні підприємства, особливо ті що працюють на внутрішній ринок, потрапили під подвійний удар, в результаті якого складалися несприятливі умови для закупівлі матеріально-технічних ресурсів і відповідно повноцінного забезпечення технологічних умов для посіву та вирощування рослин, створення міцної кормової бази для тваринництва.
Перший удар прийшовся на період масового збирання врожаю і тому зниження реалізаційних цін на збіжжя, тоді як ціни на ресурси мали тенденцію до поступового зростання.
Другий удар пов`язаний з погіршенням цінового співвідношення між зерном, яке реалізовано за «старими» цінами ще в минулому році, та ресурсами, які сьогодні потрібно закуповувати за «новими» цінами.
З огляду на вищезазначене, Аграрний Союз України наголошує на необхідності розробки комплексу заходів для врегулювання цінового диспаритету. Найпершими невідкладними заходами можуть бути наступні:
1) В 2013 р. сільським господарством спожито 1,4 млн. тонн нафтопродуктів або 12,4% від загального їх кінцевого споживання в Україні (11,3 млн.тонн). Левова частка споживання для потреб села, це дизельне пальне – 94%.
Для забезпечення в поточному році хоча б частини потреби – близько 600 тис. тонн, необхідно спрямувати наявні в Україні запаси нафти на виробництво дизельного пального за прийнятною ціною для потреб аграрного сектора. За розрахунками Аграрного Союзу України, сьогодні паритетні умови між сільським господарством і постачальниками нафтопродуктів забезпечить ціна дизельного пального 15000 грн./тонну. Такий рівень, відповідає можливості придбати 1 тонну дизельного пального, використавши виручку від збуту 6 тонн кукурудзи за компромісною ціною 2500 грн./тонну (тобто витримується співвідношення цін 1:6, як за відносно усталених умов в першому півріччі 2014 р.)
2) Передбачити відшкодування відсоткових ставок за користування кредитами в першу чергу малим і середнім господарствам з площею землекористування до 5 тис. га і наявною виробничою базою для ведення тваринництва.
3) Державним операторам ринку (Аграрному фонду та ДПЗКУ) негайно розпочати розрахунки з сільськогосподарськими підприємствами за уже укладеними форвардними контрактами та укласти нові форвардні контракти під весняну посівну кампанію, з використанням ринкових цін.
4) Відмінити (хоча б тимчасово) будь-які мита, імпортні збори при завезенні мінеральних добрив, засобів захисту рослин, техніки та комплектуючих для сільського господарства.
4) Антимонопольному комітету проаналізувати ціноутворення на ринку мінеральних добрив та палива та оприлюднити їх результати.
5) Усунути неправомочність стягнення акцизу на пальне з сільськогосподарських товаровиробників, техніка яких працює в полі, а не їздить по автомобільних дорогах. Пропонуємо, якщо не відміну цього акцизу, то цілеспрямоване спрямування коштів від його стягнення на спеціальні рахунки сільських рад для відновлення доріг у сільській місцевості.
Здійснення вищезазначених заходів лише початок вирішення проблем диспаритету цін в галузі рослинництва. Але навіть ці кроки, дозволять утриматися «на плаву» і не збанкрутіти багатьом малим і середнім агроформуванням, діяльність яких зорієнтована на внутрішній ринок, і таким чином – підтримати життєдіяльність сільських територій, стримати їх від поглиблення безробіття та зубожіння.
Начальник відділу функціонування аграрних ринків
Аграрного союзу України
Любов Панкратова
