By 
Андрій ПАЛКІН,
юрист, голова Ради арбітражних керуючих
Дніпропетровської області
Що варто пам’ятати ентузіастам та скептикам ринкових відносин в аграрному секторі.
Усім відомо, що з 1 липня в Україні стартував ринок землі. А Верховна Рада за останні кілька місяців до базового закону щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення ухвалила ще кілька допоміжних. Зокрема, законопроект про земельну децентралізацію, проект закону про реалізацію права оренди державних земель через електронний аукціон та закон про Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві. Усі разом вони складають цілісну законодавчу базу для функціонування ринкових механізмів купівлі-продажі, оренди та володіння землею сільськогосподарського призначення.
Та ейфорія «ринковиків», які бачать у нових земельних відносинах драйвер розвитку економіки, наштовхується на сумніви скептиків, які підозрюють владу в намірі ошукати людей та виманити в них землю за безцінь на користь агробаронів. Наступні кілька років продемонструють, хто з них мав рацію, а хто помилявся. Але безсумнівно те, що вже сьогодні тисячам громадян доведеться розбиратися в податковій складовій ринкових земельних відносин. А вона не така проста, як здається з першого погляду.
Нагадаю, що на першому етапі (до 2024 року) купувати землю зможуть лише фізичні особи — громадяни України. Продавцям земельної ділянки треба пам’ятати про сплату 5% ПДФО та 1,5% військового збору під час продажу землі. Щоправда від сплати податків звільнять у випадку, якщо це майно продається вперше протягом року, у власності воно перебуває більше трьох років, а площа не перевищує норми безоплатної передачі (2 гектари) під селянське чи фермерське господарство. Таким чином, створені умови, аби перша хвиля укладення угод купівлі-продажу землі для продавців відбулася максимально безболісно.
На щасливих власників сільськогосподарських земель також лягає податкове навантаження у формі земельного податку, ставки якого визначає місцева влада. Для сільськогосподарських угідь це 0,3-1% від нормативної грошової оцінки землі (далі — НГО). Наразі власники та орендарі землі мають можливість самостійно замовити НГО, якщо вважають, що вона не відповідає дійсному стану землі або ж взагалі не проведена. Бо в такому випадку ставка податку набагато вища — до 5% від НГО по області. Проте, якщо пай і далі перебуває в оренді, то власник автоматично звільняється від сплати земельного податку.
Свої корективи у функціонування ринку землі може внести впровадження мінімального податкового зобов’язання (далі — МПЗ). Цю ініціативу влада просуває вже давно і нещодавно її заклали в законопроект № 5600 про зміни до Податкового кодексу України. Попри його антиолігархічний пафос, ця норма боляче вдарить саме по середнім земельним власникам.
Мінімальне податкове зобов’язання — це, де-факто, новий податок на землю. Він розраховується за формулою, де враховані нормативна грошова оцінка, площа земельної ділянки, кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді чи в користуванні, а також коефіцієнт 0,05 (для ФОПів четвертої групи він застосовується в половинному розмірі).
Одночасно заплановано зниження з 2 до 0,5 га граничної площі землі, доходи від продажу врожаю з якої не оподатковуються. Таким чином, сільгоспвиробники тепер платитимуть за реалізацію своїх продуктів 18% податку на доходи та 1,5% військового збору. Це означає, що кількість платників податків в аграрному секторі збільшиться, держава отримає додатковий зиск, а ось конкурентоздатність дрібного товаровиробника знизиться.
Разом із підвищенням вдвічі єдиного податку для аграріїв-ФОПів четвертої групи така політика влади з високою вірогідністю сприятиме зміні структури землеволодіння в Україні. Невеликих фермерських господарств ставатиме менше, натомість посиляться латифундії й велика земельна власність остаточно зміцниться в якості домінуючої.
Джерело: LexInform
