25 листопада стартувала щорічна міжнародна акція «16 днів проти насильства». Вона покликана активізувати увагу суспільства до протидії домашньому насильству, торгівлі людьми, а також спрямована на захист прав жінок. В Україні цьогорічна акція відбувається на тлі підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи із запобігання насильству стосовно жінок та домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції проти насильства). Про перспективу розвитку національного законодавства у цій царині говоримо з віце-президенткою ГО «Ла Страда-Україна», докторкою філософії в галузі права, адвокаткою Мариною ЛЕГЕНЬКОЮ.

– Маю сказати, що в питаннях запобігання та боротьби з домашнім та ґендерно зумовленим насильством чинне національне законодавство суттєво розвинулося впродовж останніх років, – розпочала розмову Марина Легенька. –  Наприкінці 2017 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який став етапним у цій сфері. 11 січня 2019 р. набули чинності зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, які посилили відповідальність за домашнє насильство та насильство щодо жінок. 1 липня 2021 р. парламент ухвалив Закон «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі».

Ухвалювалися й інші законодавчі та нормативно-правові акти, які засвідчили, що держава демонструє підвищену увагу до проблематики, що знайшла чітке та повне  відображення в Стамбульській конвенції.

– Чи можна сказати, що саме Конвенція вплинула на ухвалення таких законодавчих змін?

– Зміни були зумовлені потребою часу. І тими демократичними процесами, які відбуваються в нашому суспільстві. Але поштовхом стала саме Стамбульська конвенція, адже відповідні норми вже знайшли втілення в ній. І це означає, що вона співзвучна з нашими реаліями. Ратифікація Стамбульської конвенції вже стає суспільним запитом.

Національне законодавство в питаннях боротьби з домашнім насильством ще не оформилося остаточно, нам є над чим працювати, є що вдосконалювати. І в цьому сенсі ратифікація Конвенції значно прискорить таку роботу.

– Зміни та доповнення до яких законодавчих актів може передбачати ратифікація Конвенції?

– Вона може передбачати зміни до низки внутрішніх нормативно-правових актів. Зокрема це стосується Кримінального кодексу, якщо ми говоримо про криміналізацію сексуальних домагань, про криміналізацію переслідування. В національному законодавстві вони досі не відображені як окремі склади злочинів.

Необхідно також розробити й сучасний нормативний документ, який забезпечує та посилює захист прав постраждалих від домашнього насильства. Я не виключаю, що ратифікація Конвенції передбачатиме й внесення змін до Закону «Про запобігання та попередження домашнього насильства» та деяких інших.

Однак хочу звернути увагу на головне: жодна із статей Стамбульської конвенції проти насильства, жодна з її норм та жоден її стандарт не суперечить чинному українському законодавству, нашій Конституції.

– Чи передбачає ратифікація Стамбульської конвенції перехідні положення, і як довго триватиме процес її імплементації?

– Оскільки в Україні вже багато зроблено на законодавчому рівні для боротьби з домашнім насильством та насильством за ознакою статі, тому не думаю, що імплементація положень Конвенції після її ратифікації стане надто стресовою для національної правової системи.

Чітко обумовленого процесу імплементації та його терміну не встановлено. Конвенція набирає чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати передачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання. Конвенція передбачає, що держави-учасниці зобов’язуються вживати всіх заходів для цього, щоб привести національне законодавство у відповідність до її норм.

Також пошлюся на Закон України «Про міжнародні договори». Він наголошує, що наша держава зобов’язується сумлінно дотримуватися чинних міжнародних договорів. Відповідно до цієї норми Україна дотримуватиметься норм Стамбульської конвенції, і це також полегшить її імплементацію.

– Чи формується План дій щодо імплементації Стамбульської конвенції після її ратифікації Україною? Хто його розроблятиме та втілюватиме?

– Найвірогідніше, що відповідальним за це буде Міністерство соціальної політики. Саме воно формує і втілює стандарти запобігання та протидії домашньому насильству.

Стосовно Плану дій – знову ж таки тут не можна говорити, що Стамбульська конвенція містить пряму вимогу щодо цього. Але такий План дій, зрозуміло, полегшить впровадження її норм у національне законодавство. Тому він є вкрай бажаним і абсолютно логічним.

– Чи посилює Стамбульська конвенція правовий статус постраждалих від домашнього насильства і чи полегшує їм доступ до правосуддя?

– На сьогоднішній день Україна забезпечила постраждалих від домашнього насильства і насильства за ознакою статі безоплатною вторинною правовою допомогою. Це означає, що кожна така особа має право на безоплатного адвоката, який представлятиме її інтереси в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, а потерпіла особа має право на безоплатне складення документів процесуального характеру. І це є вкрай важливим кроком.

Сьогодні в Україні працює 107 центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги, серед яких 23 регіональних та 84 місцевих. Послуги в них надають 1500 юристів.

Але хочу звернути увагу на те, що Конвенція про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами передбачає, зокрема право постраждалих на компенсацію від держави. Це відображено її статтею 30. Але при цьому держава, надавши компенсацію, може надалі вимагати її відшкодування від кривдника, від правопорушника у випадку, якщо цей факт буде доведений.

На сьогоднішній день така компенсація не надається постраждалим особам в Україні. І ратифікація Конвенції може стати значним кроком стосовно посилення захисту потерпілих від домашнього та ґендерно зумовленого насильства.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає затвердження стандартів надання соціальних послуг особам, які постраждали від домашнього насильства. Але наразі такий стандарт ще не затверджений Міністерством соціальної політики. І ратифікація Стамбульської конвенції може бути запорукою створення умов для ухвалення такого стандарту, тобто створення умов для надання допомоги постраждалим.

– До кого постраждалі мають звернутися для отримання такої правової допомоги?

– Людина, яка постраждала від домашнього насильства, має звернутися до центру безоплатної вторинної правової допомоги за місцем свого місцезнаходження, реєстрації або фактичного проживання. І надати документ, який може підтвердити те, що вона є постраждалою особою. Зокрема це може бути підтвердження щодо звернення до органів державної влади з приводу факту домашнього насильства.

У центрі правової допомоги така постраждала особа може отримати юридичну консультацію, а в разі потреби надалі їй призначать адвоката. Юридичні консультації постраждалі особи можуть отримати також за телефоном чи в онлайн-режимі.

Але,на жаль, сьогодні такі послуги не надто запитані. І це притому, що рівень домашнього та ґендерно зумовленого насильства в нашій країні залишається високим. Це підтверджується статистикою Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, протидії торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, діяльність якої забезпечує ГО «Ла Страда-Україна». Згідно з нею, переважно постраждалі особи, які звертаються за юридичною консультацією, потребують такої правової допомоги.

Ратифікація Стамбульської конвенції спонукатиме державу дбати не лише про забезпечення належного захисту для постраждалих осіб, але й про підвищення їхньої поінформованості щодо того, як цими можливостями скористатися на практиці.

– Чи поширюватиметься дія ратифікованої Стамбульської конвенції на наших співвітчизників за кордоном і на іноземців, які перебувають в нашій країні?

– Дія Стамбульської конвенції поширюється абсолютно на всіх осіб у тих країнах, які її ратифікували. Причому це можуть бути не лише держави-члени Ради Європи, але й інші країни, що приєдналися до неї.

Якщо наші громадяни перебуватимуть в тих країнах, які ратифікували Конвенцію, то її дія поширюватиметься й на них. Та водночас на них поширюватиметься й дія національного законодавства країни перебування.

Сьогодні особливо важливо враховувати такі юридичні моменти з огляду на масштабні міграційні процеси, які відбуваються. Чимало українських громадян і громадянок виїжджає до інших країн Європи для роботи, навчання чи відпочинку і зазнає там різних форм насильства, зокрема домашнього та ґендерно зумовленого. Дотепер Україна не має юрисдикції над іноземцями, які вдаються до таких злочинів щодо наших співвітчизників. Ратифікація Стамбульської конвенції проти насильства є одним із способів вирішення такої проблеми.

В Україні, звісно, дія Стамбульської конвенції поширюватиметься не лише на наших співвітчизників, але й на громадян інших країн та на осіб без громадянства, на яких також поширюється і дія українського законодавства.

– Чи відкриє ратифікація Стамбульської конвенції шлях до Європейського суду з прав людини для тих наших співвітчизників, які потерпають від домашнього та ґендерно зумовленого насильства?

– На сьогоднішній день нашим громадянам не заборонено звертатися до Європейського суду з права людини (ЄСПЛ). Це стосується і тих, які потерпають від домашнього та ґендерно зумовленого насильства. Але ратифікація Конвенції дасть змогу постраждалим додатково посилатися на її норми при розгляді справи і відповідних проваджень у національних судах. Відповідно це полегшить звернення до ЄСПЛ.

Ми вже маємо одне з таких рішень Європейського суду. Він хоч і непрямо посилається на вчинення домашнього насильства, але визнає порушення Україною низки стандартів, які, зокрема стосуються домашнього насильства. Йдеться, в першу чергу, про незабезпечення безпеки саме постраждалої особи, недотримання норм стосовно її спільного проживання з кривдником, нереагування держави.

Торік Верховний суд України ухвалив важливу постанову. В ній прямо зазначається,  що попри те, що Стамбульська конвенція досі не ратифікована Україною, однак пряме посилання на неї в чинному законодавстві зобов’язує суд брати до уваги не лише національне законодавство, але й положення цієї Конвенції та інші міжнародні договори, які стосуються запобігання та протидії домашньому насильству. Таке рішення є ключовим. Воно показує, наскільки ратифікація Стамбульської конвенції посилить аргументацію судової гілки влади у таких рішеннях.

– Що громадські організації роблять для ратифікації Стамбульської конвенції?

– Громадські організації активно співпрацюють з органами державної влади у цих питаннях. Один із головних напрямків нашої роботи вбачаємо в широкому інформуванні та роз’ясненні її положень і стандартів серед населення. Щоб було усвідомлене сприйняття та підтримка цього міжнародного документа в суспільстві. Це дуже важливо для того, щоб Конвенція повноцінно запрацювала після її ратифікації Верховною Радою та забезпечила ті очікування, які на неї покладають.

Максим НАЗАРЕНКО,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Вам також може сподобатися

Думка експерта

Катерина Левченко: Стамбульську конвенцію проти насильства варто прочитати, щоб свідомо підтримати її ратифікацію

4 листопада відбулася зустріч Віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної з Генеральною ...

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *